Анубіс

АНУБІС

Тобі відомо що уявляє з себе кремезна Вічність ?

Почуття ненависті з тобою навіть незнайоме.

Коли дійсно ненависть восторжествує,

З кам´яної плити, мовчазної, велетенської піраміди,

Вирветься слово: “Анубіс”. Пронизливий дух. Відкрите коло.

І білі бинти зігрівають тіло.

А серед живих ще довліє надія — душа їх спіткає поріг, глубину.

Анубіс, ти — нариси скроні.

Загробний світ — це правильно чи неправильно ?

Подивись на себе, Анубіс... Чим ти змушен орудувати ?

Ти даєш фактуру небіжчикам, ти опікуєшся мерцями.

Озирнися на себе поглядом сторонніх.

Хто хоче щоб ти повернув свою голову ?

Вугільну адову голову з червоними очима,

Голову Шакала. Єгипетського злодія...

“Хочеш на рівність питати Анубіса ? Мовчи !

Не будеш проповідувати ані слова.

Не піднімай пил ані в Храмі, ані на майданах вулиць.

Всьому є ім´я. Воно прибито бивнями.

Зветься (не здужиш) — “невдячність”.

Вміє люд шанувати силу, ситість та звірство.

Вони мене, Анубіса, вшанують, немов себе саме.

Дякувати, тварі, не вміють. “

У смерті нема виховання !

І жертву свою вона обирає за спосібом життя !

Везе ж їй ! Завидна легкість.

Але ж кажуть, що у Смерті відсутній мозок,

Є тільки порядок кісток. Єгипет вб´є одержимість.

В майбутньому хто ти ? Скажи, що ти бачиш ?

Ти правиш собі таємниче пророцтво ?

“Я прийшлий з тисячі років. Знову відтворений.

Залишенний царювати. Потрібний.

Не відає місто, не чує, не бачить, і Смерть — поза підозрою.

В кожного своя роль в цьому Всесвіті. Проводи часу.

В змозі хто-небудь повернути своє вчора ?

Для Єгипту це було безнадійно ! Неможливо. Годі !

Завжди в законі неодмінний ритуал. Правила століть.

Раб хоче виглядати господарем. Облачення в схенті.”

Бордовий сон ! Він піднімається вгору,

Тягнеться, немов дитина.

Ні, це Сонце, котрому ніхто не заважає

Взялось волочити сни єгипетські

В небо. Де щойно були хижі зорі.

Промінь впадає, ходить повітрям по дворикам...

Ранок здійснився. Я бачу Алею баранів.