Всесвіт думок

Іноді я маю забагато міркувань,

Вони течуть в моїй голові, мов водоспад

Із шалено швидкими хвилями.

Промовляючи слова в такт,

Ніби це грає музика на скрипці,

Даючи волю почуттям, крізь призму людського страху,

Я оновлюю свій внутрішній всесвіт,

Частково забуваючи весь негатив.

Навіть коли вночі настає повна темрява,

І таємничі ліхтарі міських проспектів погасають,

Йдучи уявною дорогою щоденних відомих мені вулиць,

Я залишаюся собою.

Може, хтось подумає : "Боже, як страшно йти в німій темряві, розкутій небом",

Але я вірю в себе, біжучи до світла.