Літаки Його Величності

Марк кинув погляд на монітор. Повз пролетів тунель і жінка в синьому. Сподівався, що вона не зможе впізнати літак. Давно вже в цьому тунелі ніхто не вештався. Сторонні очі в його справі не потрібні, хоч добре, що ця ходка буде останньою.

Повне відхилення закрилків, повна потужність фар і максимальна концентрація. Він був упевнений у своєму плані. По-перше, вже десяток разів пройшов цим маршрутом. По-друге, він був впевнений, що у цілому Королівстві нікому крім нього не спаде на думку літати малодослідженими печерними системами. Тим паче без понадяскравих кристалічнолюмінофорових фар, секрет яких він надійно оберігав.

Чорно-сіра, непримітна ліврея з ніби випадковими штрихами й плямами чудово розмивала обриси літака і не привертала уваги. Те що треба для «сірих» і «чорних» перевезень.

В люку внизу – шість крадених 37-мм гармат «Септіма» для Ірвіна з Рейти, імперського торговця зброєю. Попереду – свобода. Останній рейс, і він буде вільним. Борг вже майже позаду, і більше не доведеться маневрувати між сталагмітів там, де жоден представник закону не посміє його шукати.

Різкі повороти темними печерами – це не аеристократичні витребеньки на парадах.

Хвилини потому він саме летів на малій висоті над закинутими шахтами затоки Райт, коли інфрачервона камера на хвості його літака, відкручена від старосвітської керованої ракети, засікла патруль. Ця примітивна по мірках Старого Світу конструкція вартувала немало грошей і клопоту, але зараз він як ніколи не жалкував, що не полінився її встановити. Над цим ненаселеним районом саме кружляв довгий, срібно-золотий літак. На такому може літати лише Маршал.

І не просто Маршал, а сам Істра, Маршал Сьомого авіакрила. Автор доктрини Повітряної Гвардії. Жоден претендент не ставав аеристократом без його підпису. Жодне діло, жоден процес у Повітряній Гвардії не міг пройти без його відома. І не важливо, що він шукає у цьому покинутому краю – потрапляти йому на очі неприпустимо.

І Марк зреагував швидко. Погасив радіо і, не озираючись, пірнув у найближчий відомий йому вхід у печеру.

І тепер він нісся мереживом підземних тунелей, маневруючи в просторі, не набагато ширшому за літак. Стіни загрожували гострими пазурями сталактитів, звужувались і розширювались, мов зараз розчавлять його. Карстові вирви, вулканічні трубки і підземні каньйони сотні метрів ушир пронизували хребет Атсав наскрізь, від затоки Райт на східному до плато на південному березі. Там, біля шахт і кар’єрів, печери виходили назовні, і під прикриттям приморських скель можна було утекти на південь, на малій висоті над морем, і за межами вод Королівства зустрітись з Ірвіном. Звичайно, це був не єдиний шлях – декілька печер виходили й на захід, а оскільки Ірвін подорожував на дирижаблі, маршрут до нього ніколи не був таким самим.

Марк наближався до південного виходу. Ці печери вже не були такими порожніми – деінде вже з'являлося покинуте шахтарське приладдя. Через тріщини в стелі пробивалися поодинокі стовпи світла. Печера ставала все ширшою, і він різко звернув у невеликий прохід зліва. Він кинув погляд на годинник. Часу лишалось обмаль. Доведеться зрізати, летіти крізь діючу частину шахти. А тепер треба різко і точно притиснутись до стелі…

Він пролетів крізь хмару сірої пари, яка засвітилася в промінні фар. Внизу пронісся міст і потяг з рудою. Марк задоволено уявив перелякано-здивоване обличчя машиніста.

Вихід з печери наближався, манячи сліпучим сонячним світлом. Марк додав тяги і приготувався. Скоро все закінчиться.

Він вилетів з печери, мов з зубатої пащеки чудовиська. Одразу завернув крутий віраж наліво, в сторону скелястого берега. Але, вивертаючи, встиг побачити один з «майнфлаєрів» - типових транспортних гвинтокрилів, які зазвичай возили техніку і шахтарів. Але цей висів над печерами, і, як тільки Марк пролетів повз, повільно розвернувся і кинувся переслідувати його.

Стає гаряче. Гвинтокрилу не вдасться догнати його, але сам факт засідки не міг не турбувати. У Марка виникло неприємне передчуття, яке поступово розтеклося по всьому тілу. Але головне зараз – не випустити з рук штурвал. Раптом позаду пронісся срібний силует.

Маршал Істра вилетів з печери, різко повертаючи на Марка. І до блиску сріблястої обшивки додалися спалахи кулеметів.

Щось всередині Марка охололо. Він ніколи не міг уявити, що комусь стане до снаги гнатися за ним під землею. І якщо Маршал зміг наздогнати його у печерах, то лише рідкісна удача зможе допомогти вирватися з-під його прицілу в чистому небі. Лишалося небагато надії, хіба крутитись між териконами і спорудами шахти і намагатися відійти під прикриття берегових скель. Він пірнав у вузький простір між стрілами кранів і конвеєрами, маневрував між вишками і скелястими стінами кар’єру. Принаймні Істра на пару секунд припинив вогонь, намагаючись не влучити у шахтарів. Але він не відставав, з упевненістю виконуючи кожен маневр Марка, ледь не зачіпаючи крилом споруди. І коли Марк опинився над порожньою піщаною ділянкою землі, Маршал відкрив вогонь.

Кулі свистіли поруч, з тріском влучали в обшивку. Марк намагався видратись, скинути переслідувача з хвоста, але щось влучило позаду.

Марк потягнув ручку на себе, але літак вже не слухався. Сили на ручці пропали, і він з жахом усвідомив, що втратив кермо висоти. Без цього жодні спроби викрутитись були б марними. Лишалося тільки випустити шасі і молитись.

Удар. Він не встиг випустити шасі, не до кінця розкриті стулки відірвалися і полетіли врізнобіч. Гвинти врізались в землю і лопаті розлетілись на друзки. Він випустив спойлери, хоч це вже не мало значення. Днище ковзало по ґрунту, кожен удар відлунював струсами всієї конструкції. Натиснув на приховану кнопку, і фари сховалися в непримітний лючок в лобику крила, ніби їх і не було.

З шурхотом приземлялися зелено-помаранчеві «майнфлаєри», з дверей вистрибували солдати з рушницями. Ще один гвинтокрил кружив над ними. З усіх сторін мерехтіли прожектори.

Літак зупинився над прірвою кар’єру.

Ось і все. Остання зупинка. Він скрутився в кабіні, ніби це б допомогло сховатись від Маршала і військових Повітряної гвардії. Він не міг і подумати, наскільки вдалим було приземлення, не міг придумати гарного пояснення чи алібі. Будь-які думки тонули у вирі сорому і люті. Окрім одного – тепер він зовсім не «невловимий».

Срібно-золотий літак Маршала пронісся над ним, вишукуючи рівне місце для посадки. Істра ніколи нічого не робив просто так.