Літаки Його Величності

Ірма Уотсон крутила в руках срібну авторучку. Примітивний пристрій – але його виробництво потребувало певного хисту. Світло химерно переливалось на поверхні – смуги від різця токарного верстата утворювали характерний візерунок.

Жовтувате світло судової зали блищало на її окулярах. Її ельфійські вуха ледве вловили важкий подих підсудного.

На мить вона зустрілась очами з Марком. Він сидів на лаві підсудних з переможеним виразом обличчя.

Ірма не зовсім розуміла, навіщо її запросили на судове засідання. Але це був наказ самого Маршала сьомого авіакрила – Маршала над усіма Маршалами – і, значить, це було дійсно важливо. Бо Істра ніколи нічого не робив просто так.

От би зараз занурити руки в пристрій, який вони вирвали з лап кочівників в Парку ракет. Тоді остання частинка пазлу, який вони збирали останній рік, стане на місце. Її свіжі синці і подряпини – лише невелика плата за шанс доторкнутися до таємниць Старого світу.

- Марк Моран.

Голос судді був важким і чітким. Марка тримало двоє охоронців у білій формі.

- Спроба незаконного вивезення зброї. Порушення пунктів повітряного кодексу, розділ про безпечну навігацію – А12 і А44/Б. Це не рахуючи несанкціонованого перетину на територію шахти і ще деяких складових порушення, статті закону щодо яких ще не створено.

В іншій ситуації остання фраза навіть би викликала у Марка збоченне відчуття гордості. Але він вже підозрював, чим все закінчиться, і тому дивився кудись перед собою порожнім, розфокусованим поглядом. Він не рухався, ніби життя у його тілі на момент зупинилося.

В кутку секретар метушливо працював за друкарською машинкою. На мить повітря в залі замерло, затихло все, окрім дзенькоту цього пристрою.

- Загалом за вище вказані порушення призначається 20 років ув’язнення. За контрабанду зброї з обтяжуючими обставинами – призначається смертна кара.

- Ваша честь…

Адвокат Марка намагався підібрати слова, але навіть після цілої ночі підготовки йому не вдавалося скласти гарних аргументів. Марка в цей момент вже нічого не цікавило. Результат був відомий, він знав, що так може статись, ще в той момент, коли прийняв першу «сіру» гармату з рук одного з посіпак Ірвіна. В який момент все пішло не так? Але в його голові і серці не було жалю – лише порожнеча.

Цей розпач розділяли і члени його гільдії. Знайомі обличчя дивились з різних кутів зали, очікуючи якогось вирішення цієї справи. Кожен міг порахувати десятки годин, витрачених на побудову літака, пошук фінансів… і дехто з них згорали від сорому, згадуючи, як пішли на діло з знавцем сірих і чорних діл Ірвіном з Рейти.

Все, щодо чого можна було переживати, було позаду – у очах контрабандиста-невдахи більше не лишилось сліз.

Повітря було нерухомим. До одної миті.

Двері розкрились, і у кімнату зайшла біла фігура. На мундирі, на грудях спереду висіли синьо-сірі медалі у формі листя. Такі отримували знатні військові за службові досягнення: першу – за отримання титулу, другу – за отримання звання капітана, третю – за звання генерала. Чотири медалі носили лише дванадцять людей – Маршали. Чоловік скинув каптур, і у всі усвідомили – розстановка сил щойно змінилася кардинально.

Маршал Істра і Марк на секунду зустрілися поглядом.

Ірма розправила плечі. Значить, наказ Маршала не випадковий. Але до чого тут вона?

- Ваша честь.

Суддя не протестував. Чи був готовий до будь-чого, чи заздалегідь знав, що так буде.

- - Вважаю за потрібне зауважити. Шановні, пан на лаві підсудних заслуговує уваги.

Істра повільно зробив крок уперед.

- Я міг знищити його. Але не зробив цього. Навіщо хапати живим контрабандиста, щоб потім повісити? І мене цікавить не те, кому він здає товар, о ні.

Він розвернувся до зали, ніби стояв на трибуні. Маршалу не потрібна була додаткова висота над підлогою щоб привернути до себе увагу.

- Ми витрачаємо роки і мільйони, щоб навчити наших льотчиків хоча б частині того, що вміє він. Сер Моран – другий в історії пілот, хто зміг подолати маршрут крізь печери. І він зробив це неодноразово.

Марк вже морально приготувався помирати. Принаймні, уявив собі, як це буде. Розвиток подій зовсім збив його з пантелику, і він лише здивовано дивився.

- Що цінує наша культура? Ми дбайливо вишукуємо кожен шмат знання з руїн Старого Світу, рекрутуємо руки і голови з усіх земель Королівства, даємо шанс будь-кому стати гідним знатного звання лише завдяки власному труду. Сотні років як ми намагаємось побороти Потоп, який знищив Старий світ. Ми збудували свій світ з уламків. І ми не можемо дозволити собі втратити жодну знахідку.

Ірма чудово розуміла, про що йдеться.

- Подивіться на цих Археологів. – він вказав рукою на Ірму. - Вони ризикували життям на незвіданих землях заради нас. Заради істини. Уявіть якби ви запропонували задарма віддати океанським глибинам те, що вони знайшли?

- Кодексом передбачена можливість за рішенням суду в окремих випадках замінити покарання примусовою військовою службою, зокрема в підрозділах Повітряної гвардії. Сьогодні, я вважаю разючою необхідністю зробити саме це. Більш того – не зробивши це, ми не просто здійснимо помилку. Ми підемо проти наших принципів. Проти принципів, на яких збудовано Королівство.

- Користуючись надзвичайними повноваженнями, в ім’я Королівської Повітряної гвардії наказую замінити форму покарання відпрацюванням у загоні Археологів терміном у десять років.

Маршал обернувся до Марка.

- Ви потрібні нам. Хто знає, можливо скоро… доля Королівства опиниться у Ваших руках.

- Сер… Значить я тепер… вільний?

- Я б назвав це «під новим керівництвом». Не зазнавайтесь.

Стражі вели Марка до літака слідом за Маршалом.

Двері відкрились, і трап опустився на грунт. І, проходячи у двері, Марк обережно запитав:

- Пане Маршале, хто ж вперше пролетів на літаку крізь ці печери?

- Я.