Літаки Його Величності

В кабінеті було темнувато. Тут не було зайвих прикрас, нагород і дорогих меблів. Тут сер Престон Прейбаунд проводив більшість часу.

Головне було те, що кабінет був близько до цехів і до бази Археологів. Тут, в епіцентрі наукової думки Королівства, сходились в одну точку промені визначних світил.

Промислова міць Арсеналу. Технології консорціуму Правмарк-Трідворкс. Бібліотека і база Археологів – особливого підрозділу королівських сил.

З вікна його офісу було видно вулицю. Кам’яні і цегляні будиночки у жовтогарячому світлі. Мирний і безпечний ранок. Але він знав – це може змінитись в один день. Всі ці люди, що розпочинають свій день у проміннях ранкового сонця, і не уявляють, що боротьба за існування Королівства вже розпочалася.

Він сподівався, що Андерс і Уотсон впораються.

Перші промені сонця впали на бежевий пісок. Баки і споруди відкидали довгі тіні. Вони тягнулися помаранчевими скелями, заглядали у закинуті ангари і вкривали космічні кораблі старого світу. Сіро-помаранчева пустельна пилюка давно пробралася в склади і клінруми. Навіть асфальт і бетон ховались під глибоким шаром піску.

Але цю землю не забули.

З гуркотом і скреготом на дорогу вилетіла вантажівка, підіймаючи піщано-сіру куряву. Вона вийшла з не дуже керованого заносу, накренившись, як корабель. Шість сферичних коліс вчепилися в ґрунт, намагаючись чимшвидше втікти від чогось. З-за кута просвистіли кулі.

Вона різко провернула кермо і легко натиснула на гальма. Колеса зашаруділи, за мить відновлюючи зчеплення з дорогою. Ззаду гуркотіла купа мотлоху, який бився об стінки кузова. Збоку пролунав дзенькіт і на стіні з’явилися сколи від куль. Щось глухо дзенькнуло. Дорожній знак «проїзд заборонено» відлетів в сторону. Він вже давно нічого не значив. Під колесами машини хруснули давно збиті на землю шлагбауми.

Ірма Уотсон була впевнена в собі. Навіть коли вона орудувала цією зовсім нетиповою автівкою, ніби скажений художник широким пензлем, коли під колесами дзеренчав столітній непотріб і борта легкоброньованої кабіни здригались від ударів куль. Символ Археологів на її погонах – червоний рубін, перерізаний косими смужками. Такі як вони, здатні багато на що.

Він вдарився головою об стіну кабіни і вчепився в ручку дверей. Поглянув у дзеркало.

Старший дослідник Рудольф Андерс давно закинув роботу у нудній лабораторії і присвятив себе практичній археології – в широкому сенсі цього слова. Дослідження реліквій Старого Світу часто включало в себе не тільки розкопки.

Ззаду неслися іржаві силуєти. Вони кивали на поворотах і нерівностях, гриміли не надто добре закріпленими частинами. Один з них вирвався вперед, гримлячи кулеметом.

Саморобний автомобіль-багі, обшитий шифером і старими дорожніми знаками, з рейкою замість бампера і гніздом для кулеметника з-за кабіною. Прикритий лише іржавими дверима від потяга і щитком на кулеметі, він почував себе безкарно, луплячи по переслідуваним. Переслідувані не мали при собі серйозної зброї. На перший погляд.

- Пригнись!

Вони пригнулись, з дзенькотом кулі прошили праве дзеркало і заднє скло кабіни. Вона відчула легкий удар об якусь перешкоду, скрежет і хруст, але страх перед кулями був сильніше. До того ж, машина не зупинилась, переїхавши те щось майже без втрати швидкості.

- Так діло не піде.

Андерс підняв з підлоги зброю і з розмаху розбив її стволом те, що лишилось від заднього скла з його сторони. Відкинув вперед упор, як зміг, впер його у віконну раму, і натиснув спуск.

Ракета вилетіла з гуркотом, піднявши хмару диму і струсивши брудний брезент над вантажем.

Портативна ракетниця «Правмарк-Трідворкс А-8». Ці панове вміють робити.. археологічні інструменти.

Багі різко повернув, але запізно, і ракета влетіла в його корму, підкинувши машину. Стовп куряви і уламків вибухнув вгору, на секунду закривши все позаду.

Він підняв ствол і перезарядив. За курявою виникали нові силуети. З уламків космічного корабля збоку дороги вилетів ще один апарат з кулеметом. Його заносило, але він зміг втриматись на дорозі – в водія явно починала закипати кров. Машини з’їжджалися з усіх боків і доєднувалися до погоні - іржаві бляшанки з кулеметами і гвинтівками в чудернацьких положеннях, зліплені з суміші автомобільного мотлоху, будматеріалів і частин закинутих космічних апаратів.

Зліва з важким креном виникла ще одна конструкція. Важка машина, розпилений навпіл важкий автокран з кулеметом на фермі справа. Вона ледве тримала дорогу, ловлячи заноси на крутих поворотах. Решітка з грубо зварених труб на носі, прямо перед низькою кабіною. Загороджені решіткою з іржавих сталевих смуг вікна. Сонячні панелі, складені за «спиною» машини, як плащ.

Нагорі пролітали труби і дорожні знаки. Він прицілився і запустив ракету.

Снаряд врізався у ферменну опору і велетенська труба впала, піднявши хмару пилюки і перегородивши дорогу. Погнуті дорожні знаки, прибиті до неї, врізалися в ґрунт і зім’ялись.

- Це їх мало би зупинити.

Раптом пролунав тріск і гуркіт, і велетенський кран перемахнув через перешкоду. З гуркотом іржава морда зачепилася об землю, і машина продовжила погоню зі страхітливим темпом. Тут, на одній з вулиць колишнього космопорту, тепер росли саморобні будівлі. З шматків літаків і автомобілів, старих контейнерів і вагонів, увішані вітряками і сонячними батареями. І брудні від піску прапори з емблемою – блискучий стовп і золота шестерня під ним. Ці обідранці оселились тут, і наполегливо розбирали космопорт, переробляючи його під свої потреби.

Вони називали себе Світобудівниками. Могутнє кочове плем’я, що мандрувало розбитими уламками Старого Світу у пошуках древніх знань і техніки, нарешті осіло у місці, яке могло хоч на момент втамувати їх нестримну жагу.

І зараз їх патруль гнався за двома сміливцями, яким стало духу вкрасти з-під носа цієї експедиції одну з головних коштовностей космопорту, те, заради чого вічні кочівники неочікувано зупинилися…

І все-таки вони з цими кочівниками схожі. Мандрували забутими руїнами, вишукували чудернацькі древні машини в піску. У їх супротивників багато важкого заліза. У них були свої козирі у рукаві.

Попереду було перехрестя, і раптовий поворот в сторону міг би виграти їм кілька секунд. Вона різко дала кермо вправо і потягнула важіль збоку.

Вантажівка смикнулась в занос, входячи в поворот. Іржава водонапірна вежа зліва пронеслася в сантиметрах від вікна.. і раптовий глухий удар кинув машину вправо. Вони зачепили одну з опор башти і тепер вона повільно нахилилася в сторону. Луснули листи металу на стіні, потоки води вилетіли з ще падаючої вежі, і вдарилися об суху землю. Мов розбита бляшанка, велетенська цистерна башти покотилася і врізалась у одну з халуп. Хрускіт, тріск і скажений скрежет гальм. Хтось із переслідувачів врізався в цистерну, але інші лише на мить сповільнилися.

До шуму ворожих машин і стрекотіння зброї додався ще один звук.

З гуркотом над колоною виникла чорна фігура. Вона закладала крутий віраж, намагаючись втриматись в повітрі двома гвинтами.

Ірма оглянулась і з жахом втисла педаль в підлогу.

Вони влетіли в свій сховок в печері, ледь не врізавшись у стіну. Вони відірвались, але часу було обмаль.

«Першопроходець» їх вже чекав.

Блискуча глянцева обшивка. Новітній турбодисковий двигун. Цей літак – ще один важливий археологічний інструмент.

Вистрибнули з вантажівки і відкинули брезент. Один відкриває вантажні люки «Першопроходця», інший різким і впевненим рухом дістає з вантажівки його.

Великий металевий ящик з сріблястою обшивкою. Всередині щось деренчить і легко гуде. І поки Андерс заводить літак, Ірма прикріплює до вантажівки невелику коробку з великою червоною кнопкою. Вона провернула кнопку і коробочка почала цокотіти.

Шелест і гудіння водневого турбодискового двигуна. Вихлоп загорівся прозорим світло-синім водневим полум’ям. Літак зрушив з місця, і Ірма ледве встигнула застрибнути на ходу.

Вони вилетіли над дорогою, відчайдушно намагаючись набрати висоту. З шасі сипались іскри. Машини внизу розбігалися в різні боки, кілька понеслося до сховку, інші стояли чи доганяли їх, стріляючи з кулеметів. Кілька куль вдарили по лівому крилу, лишивши овальні дірки в обшивці.

Чорний гвинтокрил вирівнявся. З-під нього від’єднався трикутний силует і полетів вперед, лишаючи по собі реактивний слід.

Один автомобіль різко завернув у печеру. І червона коробочка припинила свій відлік. Пролунав вибух, і обпалене шасі вилетіло з пащеки печери над головами Світобудівників.

Під їх крилами проносились забуті дороги, вишки електропередач і рейки. Вони лиш мельком глянули на вибух позаду – тут же «Першопроходець» заклав крутий віраж і пірнув вниз, до залізниці.

Дроти, труби і ферми нависали над коліями, здебільшого розідрані стихією чи боями.

Андерс не стільки намагався сховатись, хоча і це теж. Не тільки вирватися з огляду ворожого пілота, а покинути «парк ракет» якомога складнішим шляхом. Завдати якомога більшого клопоту переслідувачам, а в ідеалі – змусити їх припуститися фатальної помилки на одному з крутих поворотів.

Трикутний силует повертав за ними, заклавши глибокий віраж. За ним тягнувся сірий димний слід ракетного двигуна. Куці сіро-зелені крила неочікувано добре для їх розміру трималися в повітрі.

Переслідувач міг мати перевагу у швидкості, але «Першопроходець» мав перевагу у маневреності. І саме її він намагався реалізувати.

Пролітаючи над рейками, «Першопроходець» пірнув під дах велетенського ангару. На секунду вони втратили переслідувача. Сподівалися, що він побоїться – але він не боявся. І трикутний силует прослідував за ними. Вкриті шифером стіни струснулись від повітряних потоків. Піднялася курява, і в повітря деінде здійнялися старі папірці та інакший мотлох. Попереду било світло з дір у стелі та з протилежних воріт.

Вони вилетіли з іншого боку, і розсунуті двері сколихнулись. Попереду височіли древні ракети-носії. Виставлені на свої пускові площадки сотні років тому, вони так і не встигли виконати свою місію.

Ірма виставила ракетницю в задній люк літака.

Андерс круто завернув, облітаючи ракети. Колись він читав про древні авіагонки, де пілоти мали пролітати між стовпами-пілонами, які позначали траєкторію. І він намагався прокласти якомога складнішу траєкторію між ракетами, закладаючи круті віражі. Він з значним зусилллям перекладав рулі, розмашисто жбурляючи літак в сторони; і крила проходили так близько від землі, що потоки повітря від них збивали з закинутих пускових установок багатовіковий шар піску.

Переслідувач потроху відставав, він не завжди міг поспіти за різкими маневрами. Піднятий переслідуванням пил закривав огляд, і кулі летіли всліпу. З глухим дзенькотом вони зачіпали ракети і стартових конструкцій.

Ірма прицілилась, наскільки могла. Спалах – і ракета вилетіла з ствола переносної ракетниці і вдарила в кут стартової вежі. Гуркіт, тріск, стогін старого металу – але ворожий перехоплювач

Його хижа морда з рисунком зубатої пащеки, роздряпана дрібними уламками і кулями минулих битв, все ще майорила за хвостом «Першопроходця».

Вони наближалися до краю космопорту, точніше, тої території, що від нього залишилась. Глибокі тріщини в землі розрізали землю, а далі виднівся обрив – тут відбувся злам, і розкидані мов кеглі ракети і будівлі лежали на накрененій землі. Рейки і дороги обривались, деінде самотні вагони стирчали за грань обрива. Там, за кількома кам’яними сходами, перепадами висоти в сотні метрів, починалася вертикальна скеляста стіна – і за нею, океан. З тріщин між скелями стирчали розбиті до невпізнаванності металоконструкції та древні кораблі.

Андерс побачив справа наскрізний розлом – крізь нього було видно море. Над розломом висіла ракета, вона спиралась на вагони-платформи, які наполовину висіли над краями прірви.

- Не стріляй! – скомандував він Ірмі. Вона вже була готова запустити чергову ракету. В цей момент вони різко пірнули в розлом, і крила пронеслися в метрах від його скелястих пазурів. Вони пронеслися під ракетою.

Перехоплювач заклав глибокий крен – його радіуса розворота ледве вистачило, щоб влетіти до розщелини. Ось-ось він прослідує за ними, розминувшись з ракетою..

- По ракеті! Зараз!

Зі свистом снаряд влучив в ракету, і пролунав гучний вибух. Хитку рівновагу було порушено вперше за століття. Сталева труба склалася, як бляшанка. Частини ракети і вагони, на які вона спирались, зірвалися вниз. Перехоплювач вже не міг відреагувати – важкі панелі вдарили по носу, і він вдарився об стіну розщелини. Під хмарою уламків пролунав другий вибух. Скелі струснулися, але Уотсон і Андерс вже на повній швидкості прямували донизу.

«Першопроходець» відлітав від стіни, обганяючи хмару диму і уламків. Він плавно опустився до рівня моря, прямо над доріжкою, яку виписало на поверхні океану світло Сонця.

Час повертатись додому.