Літаки Його Величності

У небі над Океанським Арсеналом було як завжди галасливо. Дирижаблі з близьких країн Нового світу зліталися до цього центра промислової могутності королівства.

У західний елінг місцевого аеродрому паркували кур’єрський дирижабль Імперії Лакади. Його гострокутний зелений корпус з золотим обрамленням нагадував чи то жука, чи то лезо церемоніального меча.

Повітряні кораблі королівського підприємства «Аерокінематика» повільно пливли на південь. Під брюхом одного з них висів чорний локомотив.

А далі, в напрямку моря і з моря рухались численні дирижаблі і літаки. Округлі торгові судна Колхіди прибували до Королівства з вантажем прянощів, кави і шовків; збували його переважно у Іннаді, а на Арсеналі завантажувались різноманітним товаром – від авіадвигунів до рідкісних гірських трав. Тут же вони зачасту і вставали на ремонт за потреби.

Але жодне з суден у небі Арсеналу не могло зрівнятись з тим, яке висіло над базою Археологів у північному кварталі.

Марк читав про нього, але вперше бачив на власні очі. Летючий корабель «Конкорд» відкидав довжелезну тінь на ландшафт внизу. Його палуба з гострим трампліном в носі спиралася з обох боків на балони з воднем, вкриті схожою на луску бронею. Навколо нього кружляли літаки, як бджоли навколо вулика – злітали транспортні борти, хтось просто оминав корабель. Блиснув червоний силует – «Першопроходець» заходив на посадку. На правому боці палуби височіла надбудова з капітанським містком і гарматами. Ззаду неї до палуби тягнулись дроти і антени, деінде обвішані прапорцями. Під броневими екранами на кормі жевріло полум’я реактивних двигунів. Це був типовий повітряний корабель колхідської школи – машина, що могла існувати тільки тут і зараз, у Новому світі, де зустрічалися повітряні і космічні кораблі часів Війни в повітрі, дирижаблі сучасності та авіаносці далеких Перших великих війн.

- Вітаю, Айріс. Ми приймаємо пана… Ніі! Тепер він не просто контрабандист, а сер Моран. Поки ми веземо його сюди, запустіть процес оформлення документів.

Голос Маршала був розслабленим. Для нього все вже відбулося відповідно до задуму. Для Марка все тільки починалось.

- Конкорд-вишка, Літак його величності «Срібне полум’я», просить дозволу на посадку на смугу 090…

Повз проносились пейзажі, і торець палуби наближався. Лише звідси можна було усвідомити розміри корабля.

Літак торкнувся палуби, а за мить його гак зачепився за гальмівні троси, і він майже моментально спинився.

Істра поставив химерно оздоблений стакан для чаю у підстаканник. Під час цього маневру він не пролив ні краплі.

Двері відкрились, і сходи вперлися у палубу – таку тверду і надійну. Але це враження було хибним, бо від її краю до terra firma було добрих двісті метрів вільного падіння.

- «Конкорд».., - майже урочисто сказав Маршал, - ваш новий дім.

Марк зробив крок. Йому вже багато разів доводилось ступати на борт дирижабля – від ошатних торгових суден Колхіди до зібраної з металобрухту летючої халабуди ватажка контрабандистів Ірвіна з Рейти. Всюди він намагався не привертати до себе забагато уваги. Під час цих відвідин його літак, досі безіменний, лише з тимчасовим позначенням Т-947, з неохайною лівреєю, був лише черговим малопримітним повітряним судном в кутку ангару. Немало претендентів, яким не вдалося отримати титул, ставали перевізниками і торговцями, щоб віддати борги і забезпечити своє життя до наступного Параду. Лише діючі лицарі використовували складні, вишукані лівреї на своїх літаках – але у цьому випадку це грало Марку на руку. Він легко змішувався з «неприйнятими», і, не привертаючи уваги, перевозив частини зброї, листи, древні книги, і просто закриті ящики, у які заглядати не мав би, та і не бажав.

Але зараз, коли його вивели під вартою з новісінького літака Повітряної служби, під конвоєм самого Маршала, він відчував себе під прицілом багатьох поглядів – допитливих, пильних, здивованих; тих, що вже щось знали, і тих, хто тільки здогадувались.

За спиною в нього мотори «Срібного полум’я» затихли. Пропелери поступово збавляли оберти.

На палубі стояло багато літаків. Судячи з окрасу і розпізнавальних знаків, вони належали лицарям.

Назустріч ним йшов чоловік у плащі, подібному до того, який носили Маршали, але сірому. На його грудях виднілася плита композитного обладунка, стилізована під броню тих часів, коли лицарі гвардії воювали лише на конях. Очевидно, він був лицарем – на його поясі висіла прикрашена сріблом шабля, а на його плечах висіли шеврони з зображенням розколотого рубіна – символа Археологів. Як і личило представнику благородних військ, він носив меча, чия алюмінієва рукоятка виступала над вуглепластиковими ножнами.

- Здоров’я бажаю, пане Маршале.

- Капітан Райт…

Капітан першого рангу Райт міг би стати Маршалом за своєю вислугою і здібностями, але йому не щастило – за уставом Маршалів могло бути всього дванадцять; дванадцять лідерів авіакрил, з них дев’ять крил Повітряної гвардії, два крила Повітряної розвідки, і крило Повітряної служби. Командувачу Археологів таке знання не призначалося. Тим не менш, він користувався неабиякою повагою. Маршали керували авіацією. Командувач Археологів керував масштабними операціями, керував дослідженням реліквій Старого світу… і авіацією.

- Капітане, новий новобранець у ваше розпорядження. Ми про нього спілкувались недавно.

Капітан Райт розвернувся до Марка.

- Сер Моран… Багато я чув про Ваші «подвиги».

Марк посміхнувся, але промовчав. Це була посмішка людини, яка знала, що в цьому мало смішного. Все ж, лицарі мали до нього певну повагу – хоч вона лише попадала під визначення «повага до вправного супротивника». А надалі доведеться здобути зовсім іншу повагу, і цього можна буде добитися лише кропіткою працею. Він вже змальовував в уяві, як його приставлять мити літаки чи палубу «Конкорда».

Маршал полишив капітана і Марка.

- Що для мене означатиме служба?

- Ну, сер, вас не повісять, - капітан легко усміхнувся. Яке недоречне питання. Утім, він ніяким чином не збирався зійти з шляху. Він продовжив, так само спокійно і виважено:

- Це вже перша перевага. Але не остання. Члени підрозділу Археологів отримують, як і усі військовослужбовці, безкоштовну охорону здоров'я, харчування, навчання... І, оскільки Археологи відносяться до благородних військ, як і Повітряна гвардія, ви отримаєте лицарський титул, як складете присягу.

Марк підняв голову. Ці слова ще не повністю проросли у його свідомості, але вже зачепили щось у серці.

- Повний обсяг ваших обов’язків і можливостей ви дізнаєтесь потім. Занадто багато питань, занадто багато специфіки вам необхідно вивчити. Ви маєте заслужити нашу довіру і стати на один рівень підготовки з вашими новими колегами.

Він зловив на собі допитливий погляд Ірми, і багатьох інших місцевих. Вони були дуже різні. Хто у класичному обладунку Гвардії, хто у пілотському костюмі з часів до Потопу, хто у снарядженні, яке б личило військовим епохи Війни в повітрі. Але у всіх – то на грудях, то на плечах, - неодмінно був зображений розколотий рубін. Навіть ті, хто мали поратись з літаками на палубі, зиркали на Марка, сидячи на крилах і фюзеляжах.

Він догадувався що і капітан, і Маршал мали на нього великі плани. Не стали б вони витягати його з-під петлі заради кар’єри прибиральника. Все ж таки, Істра ніколи нічого не робив просто так.

- Тож, сер, готуйтесь прийняти присягу сьогодні ввечері. Не розчаруйте нас.

***

Промені вечірнього сонця били з-поміж рідкісних хмар.

На палубі «Конкорда» було людно. І Марк був у самому центрі дійства. Маршал стояв навпроти нього, і біла тканина його мундира світилась у золотих вечірніх променях. На Марку була нова форма і нагрудна плита від стандартного обладунку.

Істра підняв свій меч.

- В ім’я Короля і Королівства… Спираючись на дану Ним мені владу..

Марк став на одне коліно. Він знав, що робити далі. Йому не треба було підказки, бо до цього моменту кожен претендент на титул готувався усе життя.

- Приймаючи цей знак пошани

Перед Вашою Величністю

Я обіцяю.

Бороти усі жахіття,

Проганяти темряву,

Єднати знедолених,

Відбудовувати втрачене;

Відточувати мої сили,

Захищати мою честь і гідність і добре ім’я,

Честь і гідність мого роду і всього Королівства,

І під палаючим жаром Сонця,

Під крижаним поглядом нічного неба,

Я вистою.

І якщо земля піді мною потоне в буремних водах,

Якщо Новий світ зникне,

І світло Всесвіту згасне,

Я сяятиму.

Заодно з моїм мечем,

Я захищатиму моє Королівство і Новий світ,

Від того, що чатує у темряві,

Бо для нас, благородних воїнів

Наша доля і найвищий обов’язок -

Бути світлом.

Кінчик меча Істри торкнувся плеч Марка один за одним.