Мов шаль, лягає ніч мені на плечі...

Мов шаль, лягає ніч мені на плечі,

Згасає десь у сутінках зоря...

Безсилі тут і заколоти, й втечі,

Коли душа до крапельки твоя.

Тобі не скажуть ліхтарі про мене,

Вони поснули, втомлені й сумні...

Душа – штормів одвічна полонена,

Тобою марить знову уві сні...

Мовчить уже й понура темінь ночі,

І шляхом зоряним лиш сум веде...

Любов сміється всім пророцтвам в очі:

То де ж обіцяна байдужість, де?

Тут відповідь не знайдуть навіть зорі,

Що не збагнуть любові таємниць...

Щось нерозгадане у серці, неозоре,

Тієї сили ти і справді бережись...

Вона ж бо здатна й гори зруйнувати,

Й прокласти шлях посеред темноти,

За розум вища здатність є – кохати,

Й нема в моїй любові простоти...