Твої руки – ланцюги

Твої руки – ланцюги,

Твої губи – моя пастка.

Все здається навпаки,

Не така й чудова казка.

Я загублена в тобі,

В твоїм розумі й признанні.

Якби ж знала я тоді,

Чим скінчиться це кохання.

Почуття цього не варті –

Болю, розпачу й туги,

Та чомусь в моєму світі

Всі шляхи ведуть сюди.

Чи це й є моє прокляття –

Раз за разом хибити?

Тож почуй моє прохання

Більше не приходити.