Пролог
Коли багряні ріки вийдуть з берегів,
І страх найбільший вам відкриє очі,
Сім'я троянд здобуде ворогів,
Й на світ прийде Вона посеред ночі.
"Ліконтій, З кодексу Сутінкового світу"
Вона ще відчувала ту прохолоду від клинка. Живіт болісно крутило, а думки перепліталися. Магія навколо почала зникати. Дівчина озирнулася. Кожен рух завдавав болю, але це допомагало не втратити свідомість. Легені пронизала пекуча прохолода. На язику відчувався їдкий металевий присмак. У вухах голосно дзвеніло. Ноги уже не відгукувалися на позиви. Під руками, що слабшали з кожною секундою, текла гаряча кров. Багряні краплини розбивалися об мармур, окроплюючи білосніжні сходи червоним садом.
Зверху долинув чоловічий голос. Такий знайомий та хрипкий. Дівчина підвела погляд. "Люциана" – останнє, що вона почула, перед тим як свідомість поглинула темрява.
Де вона? Що відбувається? Хто зі мною? Питання вирували у її думках й луною звучали десь зовні, але ні відповідей, ні надії уже не залишилося.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!