Душно

Дощ падає попри й крізь сонячний ранок. Здається зможу перекричати рішуче наостанок

Усі ті розмови й спогади, що вже відбулись;

Так тяжко, томно, душно, колись…

Веселку і світло попри ніч та закриті віки

Незможуть приглушити навіть найсильніші ліки;

Неймовірна свіжість й прозорість моменту

Додають родзинки та невимовного акценту.

Можливо я закричу, але це буде моветон й нецікаво,

Адже мовчати в голос краще, і це б принаймі трохи відволікало

Від виживших в цій перестрілці світів динозаврів,

Які задопомогою штучних інтелектів, машин і радарів

Намагаються виголосити неприємну, але чемну правду;

Щоб їх слова не трактували потім, як зраду

А лише, як особистий погляд на вічні мерехтливі вогні,

Які завжди холодні і завжди одні …

На цьому моменті вже можна, ні треба кричати;

Не дивлячись на пісні та обіцянки - горлати

І задаватись питанням, ставити незрозуміле гострим кутом,

А не писати віршики і завязувати шарф вузлом…