6
Я прокинулась в чужому ліжку в незнайомій кімнаті і… налякалась. Зіщулившись під м'якою периною, помітила, що вона до всього ще й була голою.
Нічого не розумію. Я ж засинала на піску біля вогнища, а не тут…
Це вже було щось нереальне і божевільне. Ущипнула себе за руку — болить. Значить не досить з мене було смердючих піратів, солоного моря, тропічного шторму і міцнющого рому. А тут що?
Підібгавши під себе ноги, якнайсильніше замоталась у ковдру й узялася розглядати свій новий прихосток. Побілені стіни і стеля з ліпниною. Арочне вікно в стилі бароко. Непристойно велике дзеркало навпроти ліжка, старовинний годинник над каміном і крісло-гойдалка. Бракувало тільки Шерлока Холмса з люлькою та доктора Ватсона з коцюрбою.
В животі загули труби, застукали барабани. Шлунок зсудомило так, що мало не вилізли очі. Нестерпно хотілося чогось схожого на людську їжу.
Наче в казці, прочинились двері й до кімнати з тацею в руках… увійшов чоловік приємної зовнішності з дуже стурбованим виразом обличчя. Я ще сильніше втиснулась в ліжко.
Він поставив тацю на невеликий столик біля ліжка. В білій чашці парувала запашна чорна кава. Нарешті карі очі на стурбованому обличчі помітили, що я вже не сплю.
— Ти вже оговталась? — його рука торкнулася чола. — Де ж ти була? Я все обшукав, де тільки не був. Півроку не отримував від тебе жодної звістки. Аж, нарешті, діти служниць знаходять тебе сплячу на пляжі в чужому одязі, ще й п’яну, як чіп.
З несподіванки у мене відвисла щелепа. Я хотіла заперечити, якось виправдатись, сказати, що взагалі навіть не знаю, хто він такий. Проте знов ні пари з уст. А чоловік вів далі.
— Не смій більше так чинити зі мною! Навіщо ти тоді втекла? Куди? Чи тобі не сподобалась та весільна сукня? Її ж для тебе шили найкращі шевці столиці. Обручки? Ювелір переконував, що за все своє життя в нього не вдавалось такої краси. Церемонія? Але ж ти завжди хотіла обвінчатись в тому старовинному соборі, і щоб килимова доріжка була усипана білими ліліями, аромат яких ти просто обожнюєш. Будинок? Я більше ніколи не прийматиму без тебе таких рішень.
Він сів біля мене на ліжко. Ніжно забрав розпатлані кучері з чола.
— Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся, як боюся, що колись ти знову зникнеш з мого життя, як тоді, але тепер вже назавжди. Ти ж знаєш, що я просто тебе люблю, — хрипота голосу заворожувала, присипляла, проганяла напругу в кінцівках.
Я заплющила очі, повністю видихнула з себе все пережите з повітрям легень і, відчувши смак його уст, анітрохи не здивувалась…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!