***

Якби ж я міг насправді потонути

в твоїх очах - безмежних океанах.

Тоді б, можливо, зміг відчути

спокій, що наче пісок по барханах,

помірно стелиться за вітром.

Ти наче диригент за пюпітром, -

життям моїм керуєш, мов оркестром.

Ти, мов клеймо, поставлене на душу

і я, як раб, тобі-господарю коритись мушу.

Ти завше перша думка в голові,

де, попри думки інші , великі, чи малі,

до тебе повертаюся щодня.

Здається, ти завжди поруч.

Здається, можу обійняти,

пригорнутися до тебе й не відпускати.

Та ці думки йдуть швидко, як із зимою спека.

Бо, хоч і близько ти, та, всеодно, далеко.