Щось сталося з морем

Хтось говорив, що світ не такий, як був,

І той, хто казав, загубився в безладному хорі

Голосів. Стотисячний той, хто голос його почув,

Утопив в стоголосому шумом розлитому морі.

З тими ж чайками, що колись, вітром, віддихом,

З тими ж хвилями, бурями, голодною пащею риби,

Те море, яке повсякчас для усіх було

Найбільшою радістю,

Здавалось тепер переповненим, хижим та сірим.

А море ревіло, стогнало, розпліскувалося,

Голосило.

Не меншав ні обрій картини, ні хмари, ні колір неба,

І було в тім пейзажі, якесь невідоме безсилля,

Тих, що мовчки стояли й дивились в голодну темінь.

А там:

Вставали примари з намулу його глибин,

Духи прадавнього світу, немов з полону,

І тримали щити, і обличчя були на щитах,

Щось сталось не з ним,

А з тим хто дивився на море.

З усіма хто дивився.

З усіма, хто привиддя його

Розтривожив, розбурхав, і з криком застив водночасся.

Всі ті, хто розгойдував море,

Всі ті, що на сонця вогонь

Дивилися ген

Аж за обрій,

Були

Причасні

До бурі.

23.08.2021