Так, про натхнення

Зрештою,

ти явилось так,

як робили це боги Олімпу.

Лиш голос,

таємний знак.

Очі на  звід небес,

то на лампу,

ясним поглядом,

де я? 

Даремно все.

Краще почути слова,

біль впустити.

Я головою

вертів,

застиг

як із олова.

Аж тоді позимі

як трава

зійшли думки,

розумію це!

Не справді,

як звук, реальний,

маниш з душевних джерел.

Ти не параліч,

я не у спальні,

а у висі ширяєш орел.

У натхнення знайоме лице.

Як, завжди.

Ей, зажди!

Все?