Гординя

Щоденник Агати

Минуло пів року. Я вже лишила будь-які надії вимолити пробачення в Марка. Він навіть не вітався, коли бачив мене. Навпаки, поспішав зникнути, як тільки я опинялася поруч. Те саме стосувалося Інни. За останні шість місяців жоден з них не спробував заговорити зі мною, щоб бодай висловити все, що думають про мене. Вони удавали, ніби я не існую, а я — що не існує Тохи.

Ось так ми й жили, як чотири примари, яких бачать всі, але які не помічають одне одного.

Я мільйони разів проклинала себе. Як я могла проміняти кохання Марка на помсту за приниження, якого насправді взагалі не було?.. Мене нудило від спогадів про те, як Тоха заволодівав мною: грубо… жорстко… з огидою… Та ще більше — від розуміння, що мені те подобалося. Я уникала його не тому, що звинувачувала у всьому, що сталося, а тому, що він нагадував мені про те, ким я стала, піддавшись власній гордині.

До того ж коли моя злість вгамувалася, я зрозуміла, що ніколи не припиняла кохати Марка. Раніше я не розуміла, як люди зраджують тих, кого люблять, а тепер стала одною з таких. Його абсолютна байдужість навіть не достатньо висока ціна за те, що я зробила.

Щоденник Антона

Життя втратило для мене сенс, коли з нього пішла Інна. Я на автоматі ходив з гуртожитку в університет, з університету в гуртожиток. По кілька днів жив лише на чаї й каві, бо їсти просто не хотілося.

Якщо дивитися збоку, то Агата виглядала не краще. Та спілкування з нею я уникав. Совість вже занадто гризти починала від одного лише її вигляду.

Звісно, перші кілька тижнів я у всьому звинувачував Агату. Переконував себе, що не винен, що став її жертвою, що вона мене звабила. Та минув час, і я мусив прийняти той факт, що це саме я не тою головою подумав, коли почав зраджувати Інну.

Я не виправдовую її, але винні ми обоє. Нарешті я це зрозумів. От тільки від цього мерзенні помилки не дематеріалізуються і кохана дівчина до мене не повернеться.

Щоденник Агати

Одного дня розбилися оті мізерні найпотаємніші сподівання, що Марк колись мені пробачить і ми зможемо спробувати збудувати наші стосунки знову.

Я йшла з останньої пари, коли наткнулася на Інну й Марка. Вони саме вийшли із сусідньої аудиторії, посміхаючись одне одному й тримаючись за руки. Мені не хотілося вірити в побачене, але реальність невблаганна. Мій колишній хлопець помітив мене і, ніби аби довести, що я не помиляюся, поцілував Інну. А потім вони пішли.

В іншому кінці коридору стояв ошелешений Тоха. Судячи з того, що вираз його обличчя віддзеркалював мої власні почуття, для нього це також стало новиною. Я попрямувала до хлопця.

— То вони тепер разом? — подумки я здивувалася, що він не втік, як робив це раніше, коли бачив мене.

— Схоже, що так.

— Мда…

— Ага, також не знаю, що сказати.

— А що тут скажеш? Я отримала те, що заслуговую. Але шкода, що Інна не змогла пробачити тобі. Знаєш, я ж кілька разів намагалася з нею поговорити й пояснити, що то я у всьому винна.

— Не ти, а ми.

— Та ну! Це ж все через мене сталося.

— Ні, Агато. Коли я зраджував, я був при своєму розумі, тому моя вина не менша твоєї.

— Супер! Не знаю, як тобі, а мені взагалі не легшає від повного усвідомлення провини. Якщо чесно, то мені очманіти як паршиво останні пів року. Знаєш, я саму себе ненавиджу.

— Повністю поділяю твої почуття.

— Перекусимо десь?

— Ти ж розумієш, що ми точно не станемо друзями знову.

— А коханцями тим більше. Лише обід в честь… ем… такої єдності почуттів.

— Тоді окей, ми попрямували до виходу. — Агато?

— Що?

— Ти хоч колись мене любила? — я зависла на добрі хвилин п’ять, але Тоха мене не квапив.

— Коли ми ще друзями були, я мала до тебе почуття, які могли перерости в кохання, але ти на них не відповів. Тому ні, ніколи я тебе не любила. А ти мене?

— Лише хотів. Нічого спільного з любов’ю. І то, в той період, коли ти активно спокушала мене.

— І заради чого все було?..

— Хотів би я знати…