Гординя

Щоденник Агати

Тоха боляче схопив мене за руку, коли я йшла коридором, покінчивши з останньою репетицією. Я перебувала глибоко у своїх тріумфальних думках, тому не помітила його й злякалася.

— Що за чортівня щойно була?

— Тох, ти чого?

— Ти не відповіла.

— Я не знаю, що маю відповісти.

— Якого дідька ти так поводилася?

— Все ще не розумію тебе.

— Агато, годі корчити з себе невинну дурепу!

— Ще скажи, що тобі не сподобалося танцювати зі мною. В тебе так очі затуманилися, що я навіть почала непокоїтися, аби не знепритомнів.

— От про це я й кажу. Ти намагаєшся мене звабити. Інна багато разів говорила мені про це, а я, ідіот, захищав тебе, казав, що ти не така.

— Я лише станцювала танго так, як його танцюють люди, які доросли до справжньої пристрасті. А твоє янголятко просто не може тобі цього дати, тому й біситься.

— Не смій говорити таким тоном про Інну.

— А що ти мені зробиш? До речі, ти хоч спав з нею? Мені просто цікаво, вона і в ліжку така?

— Не твоє діло.

— Ммм… По очах бачу, що попала в точку, — я смакувала кожну секунду свого тріумфу.

— Попереджаю востаннє, не смій більше цього робити, бо пошкодуєш.

— А ти спробуй, зупини мене.

Тоха озирнувся по обидва боки коридору — ніде нікого не було, якщо не рахувати техробітницю, яка зникла у своїй комірчині. Він раптово смиконув мене за руку й затягнув до чоловічого туалету. Всі кабінки були порожніми, про що свідчили злегка прочинені двері кожної. Та й це не дивно. З репетиціями ми закінчували пізно. Студенти до тої пори вже встигали розійтися. В університеті лишалося всього кілька викладачів, які дуже рідко виходили з кабінетів на своїх кафедрах.

Тоха грубо заштовхав мене до одної з кабінок, зайшов сам і зачинив її.

— Я покажу тобі, чим закінчуються подібні ігри з хлопцями. Ти ж цього хотіла.

Він взяв мене швидко й грубо, прямісінько над унітазом, поклавши мої руки на бачок, та закінчив хвилини за три. Насправді це було огидно і зараз мені хочеться блювати від одної лише згадки, та тоді я ледь не знепритомніла від блаженства.

Щоденник Антона

Ми сиділи прямісінько на долівці в коридорі, недалеко від туалету, в якому все відбулося. Туман в моїй голові потроху розсіювався, поступаючись місцем усвідомленню того, що я щойно накоїв. Мені стало бридко, та коли я глянув в бік Агати, помітив блаженну посмішку на її обличчі.

— В тебе там дах поїхав? Чого шкіришся?

— А що мені плакати треба?

— Те, що відбулося — огидна помилка. Мені від твоєї посмішки зараз аж блювати хочеться.

— А мені сподобалося. З Марком ніколи на стільки добре не було. Він любить розвозити соплі в ліжку, а мені не вистачало динаміки.

— Позбав мене від цих подробиць, — я підвівся, вона — теж. Тоді я притис її до стіни: — Значить так, зітри зі своєї пам’яті те, що сталося. І не додумайся щось комусь ляпнути. Бо інакше я ославлю тебе на весь університет. Особисто розклеюватиму величезні банери з твоєю фоткою, номером телефону і підписом: «Безплатна повія: готова будь-де і будь-коли».

— Чого ти так нервуєш? Розслабся. Мене цілком влаштовує Марк. І я не збираюся нічого змінювати через тебе.

— От і добре.

— Але від хорошого сексу з тобою я не відмовлюся.

— Яка ж ти…

— Яка?

— Огидна. Як я не помічав цього раніше. Бідний Марк. Привалило ж йому «щастячка». По хорошому, то треба б йому розповісти про все.

— Але ти цього не зробиш, бо тоді доведеться розпрощатися з твоєю Інночкою, — я буквально відчувала, як мої губи розпливаються в неконтрольованому злорадному вищирі. — Ми обоє чудово розуміємо, що тепер вороття назад вже немає. Тож, тримати язика за зубами доведеться і тобі, і мені. До речі, не думай, що моє мовчання буде безплатним.

— Та пішла ти!

— Не нервуйся так. Впевнена, ти й сам дуже скоро захочеш повторити. А посилати мене не варто, бо отак зроблю, як кажеш, і зайду випадково до Інни.