Гординя

Щоденник Антона

Мені ще довго було ніяково після зустрічі з Агатою. П’ята точка люто бунтувала, відчуваючи, що все це погано закінчиться. Втім, на величезне моє здивування, вона справді відчепилася. Навіть Інна підмітила, що «ого, ця вже не пропонує себе тобі при кожній зустрічі». Згодом навіть я трохи заспокоївся. Не те щоб я остаточно повірив у це затишшя, але мені дуже хотілося, щоб воно було не перед бурею, тому я активно переконував себе, що все минулося.

Та дарма я так робив. Краще б я ще раз спробував з нею поговорити. Або не організовував би навіть тої зустрічі. Схоже, нею я дав поштовх кошмару, який взяв свій початок з підготовки до Дня заснування університету.

Наш деканат завжди трепетно ставився до цієї події. Тому кожній групі доводилося готувати мінівиступи: танці, співи, сценки… та хоч і в клоунів нарядіться, але десять-п'ятнадцять хвилин треба пихтіти на сцені в актовому залі.

У нашій групі був один хлопець, що грав на гітарі (в мене взагалі стійке відчуття, що такий є у кожній групі, як обов’язковий елемент студентських років) та дві дівчини, що добре співають. Тож, перші п’ять хвилин віддавалися цим трьом. Чим заповнити решту часу лишалося загадкою. Втім, виявилося, що мені про це думати не треба.

— Ти потанцюєш зі мною? — ошелешила мене ввечері Інна.

— Тобто?

— Наша група танцюватиме танго на святі, а я виявилася двадцять третьою зайвою. Тобто без пари.

— Танго? А це не занадто відверто для універу?

— Ми з деканатом узгодили. Вони не проти.

— Допустимо. А хто вам його поставить? У вас наче ніхто не танцює.

— Вадим попросив допомоги у якоїсь знайомої з третього курсу. Обіцяв завтра зібрати нас і представити її. То що, ти потанцюєш зі мною?

— А так можна? Я ж з іншої групи.

— Можна, ми запитували.

— Тоді окей.

Танці звісно ніколи не були моєю сильною стороною, та чого не зробиш заради коханої дівчини. Я ж тоді ще не знав, що краще б Інна образилася на мене, ніж відбулося те, що відбулося.

Щоденник Агати

Нагода для помсти випала вже за пару тижнів після нашої зустрічі в кафе.

Мені написав Вадим з другого курсу. Спершу я навіть не второпала, хто це взагалі такий. Та він нагадав мені, як минулого року нас об’єднало спільне «горе» — перездача в одного викладача. Ми та ще кілька боржників з різних курсів тоді довгенько бігали за ним, тому встигли перезнайомитися одне з одним. Щоправда, як часто буває з людьми, з якими тебе об’єднують тимчасові труднощі, спілкування з Вадимом обірвалося на моменті їх вирішення.

Він попросив мене допомогти поставити їм танець. Спершу я навіть хотіла відмовитися, та вчасно згадала, що цей хлопець — одногрупник Інни. Це був чудовий шанс відігратися. Як? На той момент я ще не знала, але погоджуючись, пообіцяла собі, що обов’язково щось вигадаю.

Здавалося, сама доля допомагає мені.

Після пар Вадим затяг мене в аудиторію, де зібралася його група:

— Знайомтеся, Агата. Вона погодилася врятувати наші зади від неминучої ганьби під час виступу.

Я одразу помітила її. А точніше, перекошену пику, яка явно не втішилася моїй появі. Я аж відчувала, шалене бажання Інни послати мене у далеку і непристойно подорож, та підставити групу вона не наважилася. Часу до Дня заснування університету лишалося мало, тому шукати іншу людину їм не було коли. Як відомо, студенти рідко бувають організованими й до всього починають готуватися в останній момент.

— Привіт, я рада знайомству з вами, але гадаю, що за іменами я вивчу всіх, коли почнемо танцювати. Ви вже щось намагалися робити?

— Ну, ми знайшли на ютуб один класний танець, але повторити його щось не дуже виходить. Дивно, але таке відчуття, ніби всім вбачаються різні рухи, — відповів мені Вадим.

— Можете показати мені це відео?

— Так, звісно. Дене, тягни ноут.

Щоденнику, знаєш, що вони надумали танцювати? Танго! Дивні люди. Зазвичай всі беруть якийсь флешмоб. Це й простіше, й можна замінити рухи, які не виходить повторити. Головне лише розставити всіх так, щоб спереду були ті, хто має якесь відчуття ритму і вміє танцювати хоч трохи, а далі — слабших в цьому плані.

— Що ж, тоді покажіть, що у вас виходить, — сказала я, переглянувши відео.

І тут завертілося кошмарне місиво незрозумілих рухів. Втім, я мусила на це дивитися, аби відшукати тих, хто має хоч якісь задатки. Коли танцює ціла група, важливо обрати тих, на кого рівнятиметься більшість. Інна відійшла в бік. Певно її партнер сьогодні не прийшов і вона почувалася тут некомфортно. Розгубленість на обличчі дівчини потішила мене.

— Так, доведеться багато працювати. Але на сьогодні досить. Мені потрібен час, аби самій вивчити танець. Я напишу Вадиму, коли зможемо продовжити.

Щоденник Антона

Інна довго бісилася, коли я сказав, що не зможу прийти на першу репетицію. Хоча я не міг зрозуміти, чого це така трагедія, якщо танець вони не мали вчити з першої зустрічі. Та коли вона повернулася з неї, то не лише не діставала мене цим, а ще й заявила, що передумала і танцювати не буде.

— Але чому?

— Тому!

— Відколи в нас секрети одне від одного?

— Танець ставитиме твоя Агата, — Інна склала руки на грудях й відвернулася.

— Як це?

— Отак!

Покопавшись у спогадах, я таки пригадав, що Агата розповідала якось, що час від часу танцює для себе ще з першого класу, тому те, що я почув, дійсно могло бути правдою.

— Я звісно не очікував, що це буде вона, але чого ти так розсердилася? Мені здавалося, Агата тебе більше не хвилює.

— Я не хочу, щоб нас з тобою вчила танцювати дівчина, яка не так давно дивилася на тебе як кіт на мишу. Тим більше танго. А після того, як вона на мене сьогодні зиркала, я взагалі не впевнена, що з цим покінчено.

— Як?

— Як на паскудного комара, що вночі спати заважає своїм дзижчанням. Знаєш, такого ще мрієш по стінці розмазати з особливою жорстокістю.

— Ніколи не бачив, щоб Агата на когось так дивилася. Просто ти досі ревнуєш, тому й вигадуєш, — я тоді й справді так думав.

— Та ні, річ у тому, що ти не хочеш бачити її істинного обличчя. Я для неї — конкурентка.

— Припини верзти цю дурню. Агата давно щаслива в стосунках з Марком. Аби я цікавив її, то вона б почала робити щось значно раніше, а не лише тоді, коли я з тобою почав зустрічатися.

— Ну, думай так і далі.

— Слухай, — вирішив я піти на хитрість. — Якщо ти реально так хвилюєшся, то навпаки треба танцювати в обов’язковому порядку.

— Чого?

— Танго — чудовий спосіб показати всю силу нашої любові.

— Хм… А ти правий. Я й не подумала про це.

— Якщо ми вже з цим вирішили, пропоную перейти до більш приємних речей, — я став поволі підіймати її сукню вздовж білосніжної ніжки й вона з радістю пристала на мою пропозицію.

Перед тим, як остаточно вимкнути свою свідомість від реальності, я впіймав одну кепську думку: це вже вдруге я завершував сварку через Агату, схиляючи Інну до близькості. Я звісно хотів її і це не було лише методом завершення розмови, та щось цей момент немало напружував мене.

Щоденник Агати

Коли ми зібралися, аби нарешті почати вчити танець, я взяла з собою Марка. Так, як танго без партнера не можливе, він з радістю погодився допомогти мені. Танцювати в нього завжди добре виходило, тому особливих труднощів не виникло. До того ж це приємний бонус для нас обох.

Інна також прийшла вже не сама. Втім, мені варто було здогадатися одразу, що танцюватиме вона саме з Тохою.

Я натягнула привітну посмішку і ми почали вчити танець. Ми з Марком по кілька разів повторювали кожен елемент, аж поки в другокурсників не починало виходити станцювати щось схоже. Часу це займало чимало.

Протягом репетиції я постійно помічала, як старанно викладаються Антон з Інною. Ці двоє явно хотіли мені показати, що танго — це саме те для таких пристрасно закоханих, як вони. Я своєю чергою удавала, що нічого не помічаю.

Ввечері Марк став осипати мене поцілунками, щойно ми дісталися до його дому. Він винаймав квартиру, тому через чотири місяці після того, як ми зійшлися, я переїхала до нього з гуртожитку.

— В тебе сьогодні стільки ентузіазму!

— Тебе це дивує? Дві години танго з тобою не могли лишити мене байдужим, — в його очах загорілися вже знайомі мені вогники. Раніше від них по моєму тілу пробігалися приємні мурашки, та того дня цього вперше не сталося. Певно, Марк помітив це: — Та що з тобою таке? Мені не хочеться вірити в те, що танець зі мною не пробудив у тобі жодних бажань.

— Вибач. Я не могла на ньому зосередитися, бо вся увага була на інших. Я ж маю навчити їх, чи ти забув?

— Справді. Не подумав. Тоді пропоную потанцювати зараз, коли ми лише вдвох, — хлопець завертів мене у пристрасному танку. Тепер він міг дозволити собі набагато більше. Такого танцю викладачі точно не терпіли б в університеті. Коли Марк відчув, що я нарешті ожила, одразу впився в мої вуста своїми губами.

Його вираз обличчя після всього демонстрував, що він не до кінця задоволений, хоча й мовчить про це. Куди правду подінеш? Я й справді була не такою пристрасною, як зазвичай. На жаль, навіть у ліжку з Марком я вже не могла забути про Антона. Що найстрашніше, так це те, що я до останнього руху не змогла змусити себе не уявляти, як він робить це з Інною. Я почувалася безмежно винною перед своїм хлопцем, та нічого вдіяти не могла. Здавалося, ніби в мені щось конкретно перемкнуло.

Щоденник Антона

Репетиції організовували майже щодня. Агата кожного разу приходила з Марком. Чомусь мені здавалося, що вони намагалися продемонструвати те саме, що і я з Інною. Цікаво, а в неї з ним такі ж проблеми, як і в мене з моєю дівчиною?

Та як би там не було, я не міг розгледіти те, що так нервувало Інну. Ми бачилися з Агатою лише під час репетицій. Вона відходила від Марка тільки тоді, коли хотіла виправити помилки у деяких пар. До слова, до нас вона жодного разу не підійшла. Глибоко в душі мене це навіть ображало трохи. Колись ми годинами спілкувалися, розповідаючи про все без перебору, а зараз я для неї — лише один з групи людей, яким Агата допомагає вивчити танець. Та немає на що нарікати. Я сам попросив її про це.

Втім, як же я помилявся, коли думав, що ця дівчина ось так просто викреслила мене зі свого життя, бо я про це попросив. Треба бути дурнем на кшталт мене, щоб повірити в те, що така як Агата може пробачити «чужу, яка отруює стосунки» після кількох місяців близької дружби.