В рідному краї

Замріяне місто заховалося в зелені,

Рідним духом накрило дівчину одну.

Яка красою крізь всі повені,

Взяла курс на вічність природну.

Лише там вона знаходить спокій

Під такт стрімкого вітру.

Він залітає в манері затяжній

Через мелодію паркового оркестру.

Вогнями романтичних століть,

Музику вбиває у серце.

Драматичні папери спаліть!

Через них затьмарене сонце.

Нехай згорять вони вщент,

Щоб друкувалися нові.

Поки що один фрагмент

Танцює при мові.

В кожного свої плани,

На бруківках застигли чари.

Волоси — ранкові ліани,

Розвіяні місцеві мемуари.

Серед рослин почуття невловимі —

Енергія велика виходить.

Повз проходять люди милі —

Трохи усміхнено бродять.

Білі каштани, пухові тополі —

Не потрібні інакші краї.

А човни гойдаються поволі,

Вони тут часові шахраї.

Думка описує всі жалі

Та затихне у рідному гаї.

На воді свої моралі,

Якщо дихати в цім безкраї.

Триматися за власну місцину

За лебединим вибором одним.

Закласти життєву цеглину

Перед видноколом ясним.

Дивитися на хвилі річкові,

Які мають сповна біди.

Лиш мости, немов вартові,

Бережуть ув'язнені сліди.

Написано: липень - серпень

Автори: Зінаїда Оніс та Павло Горбач