поточне...

прямує час незримою струною.

бринить манливістю в прийдешнє.

або ж... - на спалах б'є розніженим світам!

адже він є буттям, завершенням усьому...

уламки ж тих завершених світів, їх хімію життя

ізнов складає він

в миттєвості новітніх літочислень.

по тій струні часів прямуєм також ми,

створіння усвідомленого "Я".

істотність наша, сутність

хитається у порухах та рухах

в ногу з часом -

прямуєм до комфорту,

до зручностей свого улаштування.

прямує й розум наш із нами в тому часі... -

завжди?...

наш розум?!...

вибачте, одначе... -

а де він?...

чи нині явлений у світі?...

війна шумить!

відлуння канонад розноситься в усюди...

а ми в собі, самі для себе, самі...

у небі літаки та гвинтокрили

гримлять,

ревуть пронизливо...аж лячно! -

плюю услід їм! бо думки

вони розкришують на попіл, у сміття

своїм нестерпним гуркотінням.

...руїни

осуджують мене -

лайном війни обдали,

занурили у згарища,

у трупний випар ткнули.

не забував аби в думках своїх про вічне,

що тут були колись хати

охайні, чепурні... -

тепер сади їм нині мертві,

розстріляні ордою, мокшею, рашистами -

потворами часу, яких зростило сьогодення.

...а час іде,

веде усіх по фінішній струні

все далі від початку до завершень... -

дай, Боже! нас до перемоги,

рашизм мокшанський - на загин, в нікуди, у ніщо

назавжди,

назавждИ....