Сірий

Я на краю... я на межі...

Стою на кам'янім обриві

Позаду скелі і пустеля

Внизу пісок і море

Неспокійне море...

Море реве, море шумить...

Піною хвиль холодних наступає й відступає.

І вітер завиває. Холодний вітер

Б'є і дре лице і плечі...

Те, що іще залишилось всередині живе,

Поволі замерзає.

Все сіре, монохромне:

Сіре каміння, сірий пісок.

І небо сіре, і сірі хвилі моря,

Які зливаються десь там на горизонті...

І сіро білі клуби хмар вгорі. Нависли.

Я знаю там за ними десь є сонце.

Так кажуть,

І сам якось я бачив...

Та зараз там лиш хмари.

Колись я сам руками

Докупи зганяв ті хмари

Ховаючись від сонця...

Боявся сонця...

А зараз би і глянути на нього...

Але його не видно. Його нема.

Лиш сірі хмари є, які плечима підпираю.

І скелі, і пісок, і море сіре.

Сірий і я, а ще пустий...

Як те каміння під ногами...

Чи не каміння, а просто мої ноги

Вже також скам'янілі...

Пустий, усе всередині завмерло...

Ну, майже все.

Бо щось там ще скрегоче, пускає іскри

З надією, що викреше вогонь.

Але лиш іскри є,

І попелу пісок,

І ноги каміння що в камінні,

І неспокійне море завивань,

Що напливає й відпливає...

І хмари сірі на плечах...

І я...

Я, що на краю... що на межі... на зламі...

Світів..? Віків..? Себе самого..?

Пробудження..? Прозріння..? Сну-скам'яніння..?

Я не знаю... Я вдихаю... я видихаю...

І стою... десь на межі... десь на краю...

6.12.2020

Настрій: O + S - Lonely Ghost