Підземелля

Вранці ми повторили пройдений матеріал. Люба виявилася здібною і старанною ученицею, вона з ентузіазмом опановувала науку кохання, а я пишався собою й відчував фізичне та моральне задоволення. Майбутнє вже не здавалося нам таким похмурим, як учора. Що не кажіть, а якісний секс впливає на організм тонізуюче.

Поснідали в кафе, я завіз Любу додому й поїхав на роботу, з приємністю згадуючи чарівну ніч та Любину загадкову усмішку, яку вона не здатна була загасити.

Це був останній робочий день перед Пасхою. На мене знову одягнули шолом і змусили посилати команди невідомому клієнту. Цього разу потрібно було навіювати думку, що секс — це огидна справа, а діти — непотрібна річ і навіть зайвий тягар, бо заважають повноцінному життю. Очевидно, група психологів та програмістів намагається створити щось на зразок психологічної зброї, яку застосовуватимуть для зменшення народжуваності, а я є головним елементом у цій брудній справі. Треба про ці їхні наміри повідомити куди слід.

Зрозуміло, що цього ранку в моїх уявних командах про секс було геть мало толку, тому що саме сьогодні моє ставлення до сексу докорінно відрізнялося від того, що вони хотіли б почути.

Увечері ми поїхали в інший готель. Цього разу Люба взяла справу у свої руки й попросила підказувати, якщо щось не так. Все було так, до того ж виявилося, що межі допустимого у дівчини вельми широкі...

Потім ми лежали та розмовляли.

— Знаєш, милий, — казала Люба, — я не сумніваюся, що завагітнію. Неможливо не завагітніти після наших любощів, я просто бачу, як там, у мене всередині, з’єднуються необхідні компоненти. І я рада.

Я мовчав, бо не бачив причин для радості. Точніше, причини для радості були, але тільки не від Любиної вагітності.

— Ти не радий, Толюню? — обережно спитала Люба, правильно зрозумівши моє похмуре мовчання.

— Я радий, сонечку. Я радий, що ти рада.

— І все?

— А що ж іще?

— Ну, ясно, — розчаровано мовила Люба і задумалась.

— Любо, — сказав я, — що ж тут незрозумілого? Я не буду батьком цієї дитини. Тобто, справжнім батьком. Через це й не бачу причин для радості.

— Маєш рацію, — зітхнула Люба.

— Ти мені краще ось що скажи, Любцю. Як тобі вдавалося стільки часу стримувати такий шалений темперамент? Як ти могла гасити в собі таку пристрасть, таку жагу? Невже тут у тебе не було нікого?

— Нє-а, — безтурботно відповіла дівчина.

— Ніхто не чіплявся чи ти не хотіла?

— Чіплялися, ще й як! От наш один, наприклад, казав: живімо разом, я тебе утримуватиму і гроші даватиму, можеш зовсім не працювати. А син власника ресторану взагалі пропонував одружитися.

— А ти?

— А що я? Я вже навчена. Я вже заміж без любові сходила.

— А хіба для жінки не важливіше, щоб поряд був чоловік, який тебе любить, піклується, забезпечує тебе і дітей? А кохання на другому чи третьому місці.

— Комусь, може, й на третьому. А я ще до такого не дійшла.

— Не опустилась?

— Не опустилась.

— Ач, яка горда...

— Горда чи дурна. Яка вже є.

— Ну, а фізіологічна сторона? Так би мовити, для здоров’я.

— Та хіба на здоров’я це впливає? От ти, наприклад, готовий з ким попало заради здоров’я?

— Я ще до такого не дійшов.

— Не опустився?

— Ага, — усміхнувся я.

— Краще вже якось самій, ніж з ким попало.

— Що це значить? Ти гралася сама з собою?

— Ага. А ти хіба ні?

— Ну, і я...

Помовчали, а я дивувався, як з Любою легко говорити про такі речі. І взагалі, з цією дівчиною я почувався напрочуд розкуто.

— Любцю...

— Що?

— Можеш показати, як ти гралася?

— Ну, ось так... — показала. — Потім отак... Все просто. А тепер ти.

Я теж показав, немало соромлячись при цьому.

— Але коли ти сама — це зовсім не те, — мовила Люба серйозно. — Це майже ніщо у порівнянні з тобою.

— Оцьому, мила, я й справді радий.

— А знаєш що, Толю?

— Що?

— Мені здається, що ти у мене перший. От наче нікого до тебе й не було. Те, що було, таке недолуге, що не хочеться й згадувати.

— Зате тепер ти знаєш, яку насолоду може приносити близькість.

— Тепер я й справді знаю це, милий. Дякую тобі. Тож не губімо часу, його так мало залишилось...

Увечері наступного дня відбулася наша зустріч з тим самим лейтенантом та підполковником англійської секретної служби. Контракт вже був надрукований, дядько його передивився, дав згоду, і я поставив свій підпис. Потім я розказав усе і про мої особливі здібності, і про стосунки з жінками, і про все-все, тільки про ліхтарик не сказав. Мою розповідь записували на диктофон і час від часу кивали головами, наче знаходили підтвердження якимось своїм підозрам.

Особливу зацікавленість у військових викликали дві речі: команди, які я подумки давав комусь невідомому, і моє знайомство з Кларою.

Подякували за план підземелля й уточнили, чи не знаю я про запасний вихід чи виходи. Я цього не знав, але подумав, що такі виходи неодмінно існують, бо в екстремальній ситуації підземелля перетворюється на смертельну пастку. Пообіцяв розвідати, але як це зробити, не знав.