тільки мистецтво і вино

тільки мистецтво і вино,

а потім танцювати до світанку.

спрямуймо долі рух веретеном

і вип'ємо життя злоте до краю.

тікати від залежностей грайливих,

щоб тільки опинитись перед ним.

ховатись від кохання в барах хтивих,

сміятись всесвіту — «ніхто не дожене».

босоніж бігти вдовж річкових суден,

всміхатись прохолодному піску.

розвести руки, ловлячи губами вітер,

й влетіти прям в обійми ‚маяку‘.

почути тихий сміх над головою;

у горлі калататиме палке

червоне серце, в обладунках грізних —

єдиним буде його імпульс — утекти.

щодалі, то безпечніше; не зможуть

бурштину очі приховати страх.

«свою свободу й незалежність

нікому більше я тут не віддам».

стежка хвиляста заведе до лісу,

на небо спуститься туманна дрімота.

дерева доброзичливо закличуть —

«залишся з нами». їм нема кінця.

пройти, зі страхом озиратись,

не слухати, що прошепоче дим.

хотілось до кінця століть лишитись,

та голос усередині застиг.

не місце їй у темряві й тумані,

поверхня сонця закликає крізь

енергетичне поле, розділя весь простір —

тут і завершиться примари компроміс.

засяяло яскравим чистим світлом

закуте в сталь коштовну серце вмить.

вишуканим смарагдом засліпило,

вказало вихід з штучної пітьми.

і ось шкіри торкнулось чисте сонце,

весь світ відкрився для її очей —

в них сяяли іскринки перемоги;

вона невпевнено зробила крок.

навпроти досі стояв він.

вона яскраво засміялась.

і скільки не тікай від почуттів —

наздоженуть.

хід долі не переламати.