Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / #сонце (62)

GRISEO (СІРИЙ)

Небо безмежно сіре,

Люди — неначе зомбі,

Буцім шукають щастя,

Але все рівно стрьомні.

Ходять усі ліниві,

В головах дує вітер.

Їхні думки жахливі,

В них не хватає літер.

Може їм трішки сонця?

Та розігнати хмари?

Кожен відчує легкість,

Зникнуть якісь кошмари.

Адже усім потрібні

Ніжність, любов і ласка.

Й навіть якщо заперечать,

Це ж тільки буде маска.

Зараз, у цю хвилину,

Той, хто тобі важливий,

Хай це від тебе почує

Й стане на мить щасливий.

...

Amara

Інше Сонце

У таємничих сутінках душі

Мовчазним криком розтікаються дві тіні...

Якого... ми потрапили у міражі

Самих себе, було ж багато рішень в блуканні?!

Згораємо пронизані світлом напівсну...

Інше Сонце рве душу на частини...

Тернові відблиски очей приваблюють весну,

Кругами пекла вирують пристрасті-лавини...

Дверима Задзеркалля минулих літ

Вирує серпантин доріг... крізь час падіння...

Крилатим відблиском прокидається світанок... Новий світ?

Інше Сонце крізь мене — гріх чи спасіння?

~2016~

...

Lexa T. Kuro
18+

Наші ночі вже стали днями

Наші ночі вже стали днями.

А нас ковтають життєві драми

Зібрали свої зламані старі хрести,

Кохання, чуєш, Воскресни, Воскреси!

У руках моїх твої планети.

Губи мої - зорелети, язик - комета...

На ліжку нашого чумацького шляху

Я до тебе дотиком котика іду.

Падаю, припадаю. Молюсь.

Воскресаю! Воскресаю!

Я – диявол твій, пророк-месія

Ти – мій бог, моя надія

На грудях цілунками малюю

Сонце своє, тоті Зірки твої...

На одній орбіті танцюємо удвох

Розпечені-запечені,

слова вулканами тремтять.

Зриваємо чорниці уночі,

покриті дощами, ціловані,

кажуть, гріхом.

Ми вільні самі собі,

бо наш рай там, де ми!

Рахую родимки від шиї до стегна.

Ти готова, Кохана моя?

Вже на твому животі

моя щетина, мов грабельки -

збирають листя мурах твоїх.

Пальці між пальцями проринають.

Вони ж усе знають, вони знають.

Де вони будуть та коли,

і розплетуть свої замки.

А далі?

Наші руки зміями один одного обплели.

Я так хочу в тобі прорости,

об'єднавши наші світи.

А там?

Тендітне поле,

Яке з оре мій язик.

Пірнаю у водоспад.

Так-так! Так-так!

Ти раз у раз ковтаєш подихи мої

Я на тобі, ти - на мені!

Ноги між ногами -

мов мости між берегами.

Хочеш, я більше не відпущу тебе

до тієї самоти, що прив'язала мене?

Хочеш, тебе сховаю у своє життя?

Хочеш, я візьму ще нам вина?

Хочеш, я вип’ю усю тебе до дна?

А що залишу?

Залишу наші імена…

У спітнілих тілах…

Тук-тук, тріпочуть серця.

Ти – моя, ти – моя!

Я… твій, одвічно – твій!

Але, ти моя…

«Коханий!»

«Жадана… моя!».

/13.03.24./

P.S. Це мій перший еротичний вірш. На нього надихнули троє людей: вірші про кохання Ігоря Снятинчука (https://arkush.net/book/13406 ), журливий вірш Дарії Денисенко (https://arkush.net) та Ерілур (https://arkush.net/user/2915), яка скинула мені демонську музику.

От і народилося моє маленьке еро-чудо, яке має трьох хрещених батьків.

...

Oswald Artman

Третій завіт

Ти можеш шукати у потемках ночі

Слова, що запалюють мертві плафони

Блукати відлунням в старім коридорі

І слухати холод січневих вітрів;

Вдивлятись у потемки середньовіччя

В зруйнованім серці чийомусь, щоб зважити

Власну облуду з безмовною радістю

Впевнившись в кращості читаних книг.

Молитися в храмі ресентименту

Із чорного требника месу справляючи

В голос під купол моралі читаючи

Попіл написаних-спалених слів.

Якщо ви не звідси – покиньте приміщення,

Шукайте мазками дорогу до Хоппера

Відкинутих крісел, до сонцепоклонників

Подалі від люстри і штучних світил.

Любуйтесь рядками нової релігії,

При свічці де тіні здаються голодними

Хижими звірами, що підкрадаються

Пащею мороку, важкістю лап.

Бійтеся класики, пийте з надщерблених

Келихів чорну стривожену звуками

Ніч, що готує коктейлі туманами

Ніч, що жарини роздмухує фар.

Пийте, впивайтеся власною юністю,

Сонячним вибухом радості, вічності

Поки безсмертя в тобі не закінчиться,

Поки ти сам не загинеш в собі.

14.01.2023

...

Володимир Каразуб

Чернетка ІІІ

Обмовитись словом; не більше рукостискань.

Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань

З якої відправилось слово у море зітхань

Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.

Найкраще не знати яким він насправді був.

І зустрівши його втаємничити зустріч мовчанням,

Словом...

Йому краще за все залишатися за вікном.

...і зникати за сонцем...

Мов тікаючи від розмови.

16.02.2024

...

Володимир Каразуб

Тону у віршах

Я тону у віршах

Пишучи про тебе.

Згадуючи тебе, радію

Як від того сонечка,

Що зігріває в літку.

Я тону у думках

Пишучи новий вірш

І він знову про тебе -

Людину, яка дає можливість

Радіти та усміхатися.

Ти мабуть скажеш:

Ти ж любиш зиму, яке літо?

Але я відповім: серед зими

Теж є літо і це ти!

...

Хвилина душі

Цитрин

Ніхто не знає звідки і по що

Приходять духи явлені бажанням

Щоб зодягнути у твої слова

Не обережних чи навмисних марень,

І повісти про вирок свій. Але

Не все у чім запевнюють актори

Вбираючи слова чужих видінь

Приймає дійсний полюбовний образ,

А тільки те, що виловиш в собі:

Запевнити у вірі — ще не віра,

У тім що прагнеш без чуття й зусиль.

І тут вона являється на сцені

З твоєю роллю де усі слова

Колись були завірені тобою:

«Ось те, чого хотів, — вона твоя.»

І ти приймаєш.

Дія перша. Вечір.

Все так, як бачилось: і небо, парк, хода

Тієї жінки, що іде до тебе.

Запитуєш у неї: «Ти — моя?»

Вона киває...

Дія друга. Ранок.

«Любов, як сонце. Ні! Любов —– це ти!

Це світ в якому слів одних замало

А сонце більше схоже на цитрин.»

Вона киває...

Дія третя. Морок

Вона сміється: «Вибач не твоя.»

І раптом бачиш, як зриває маску.

«Це роль, — відказує, — яку хотіла я.»

24.02.2024

...

Володимир Каразуб

Вітерець

Сідало сонце за горою,

Тремтіли тіні на ріці,

І хмарки, ніби чередою,

Брели на захід вдалині.

Збиралася ніч. Тонули звуки.

День відшумів і тихо зблід.

В останню мить зелені луки

Вкривав холодний неба світ.

П`янкою музикою ночі

Стояв напоєний садок.

І ніби вітром сильним в жовтні

Летів підхоплений листок.

Ця ніч, неначе подарунок,

Для двох закоханих сердець.

Неначе долі поцілунок,

Летів назустріч вітерець.

...

Тарасенко Вікторія

крізь дощ

в пору мерзлу ненароком сонце осені в туман

хмар відкине білий локон та осяє з краю лан.

вітер здійме вгору листя, з гілок зірвану печаль

в косах осені барвистих листопадну звіє вдаль,

зашумить в обпалих кронах, в осінь музикою лір... -

стелить оду лунко в лоні, степом, травами узір.

і стемніє небо хмарне, до чуттів добавить сум.

вмить марнотність всяка марна - дотик до високих дум.

і абстрактно небосхили закрапковує імжа -

сонцесяяння в екзилі...у вигнанні і душа.

парасолю над собою прилаштуєш від негод,

йдеш неспішною ходою у самотності самот.

лише спинися на хвильку прикурить від сірника.

на годинник глянеш - скільки?...там година вже яка?...

далі йдеш сутулий містом у байдужості пустій

крізь сльоту,

у день імлистий,

в дощовій,

у млі густій.........

...

Ем Скитаній

Сонце

Ти ніколи не знатимеш справжнього Сонця,

Не осідлаєш верхи гігантський метеорит,

І не знатимеш ніколи любові іншого серця,

Бо ти у ньому, напевно загинеш, згориш.

Нам потрібно любити усе на відстані,

Як оте сонце, що далебі від нас,

Комети,

Метеорити,

Зорі

На безпечнім відрізку від лави, слова та істини,

І навіть пірнаючи в море,

Не тривожити його глибин.

Нам потрібно

Відступити назад, щоб роздивитися картину,

Писати листи, повідомлення, будувати пристані для човнів,

Вся біда лиш у тому, на яких ми тримаємо відстанях,

Від любові серця і вщент спопеляючих слів.

25.09.2023

...

Володимир Каразуб

*** *** ***

Стати лицем до сонця.

Заплющити очі, вмиватися променями.

Стати лицем до сонця.

І гладитиме воно своїми долонями.

Підняти очі до неба.

І хай відлітає все, що злетіти повинно.

Враз — озирнутись на себе.

І далі — лише вперед! Лише невпинно!

Відкрити серця віконце.

Щоб наповнилося новим, незабутнім.

Стати душею до сонця.

Щоб знайти. І створити майбутнє.

07.04.2022

...

Світлана Патра

«Хоть подумки...»

***

Так..!

Найкраще є вдома,

Якщо він в тебе

Є..,

А коли немає --

То тоді ти шукаєш

Можливості

Для себе

Побудувати, чи знайти

Той дім, а чи місце,

Як затишок..,

Де проявляться твої

Таланти,

Задуми,

Прагнення,

Бажання,

Відповідність реалізації

Планів та мрій,

Що переповнюють

Твою душу

В тобі

І...

Не важно, де будеш

Вже тоді ти,

Бо все ж

Тебе буде, завжди :

Тягнути,

Вести,

Вертати,

Хоть подумки,

Чи у снах --

Туди,

Де ти народився

Та де виріс,

Як початок формування

Тих бажань,

Якими живеш зараз --

У повноті осмислення

Свого "Я"

І своїх дій,

Якими реалізувався

В цьому такому

Складному,

Суєтою вибору

Та випробувань --

Житті

Хоть би й на чужині...

--------------------------

16.11.2023; Paris (Aurora) ==========================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998712

(Katynskyy Orest)

=============================

...

Катинський Орест

Моє щастя

Моє маленьке

Моє маленьке миле щастя,

яке так любить спати у ночі.

Зміною, як мала дитина в обіймах

ви лежачи в ногах.

Моє маленьке миле щастя,

яке любить бути новиною дитиною.

Роблячи шкоду в мене на очах

та отримувати на горіхи в той самий час.

Моє мале чарівне чудо,

як добре, що ти в мене є.

Таке чудове ніжне чудо мов

янголя мале, але вухами та хвостом.

Моє маленьке янголя

таке пухнасте і невинне

коли ось так лежить й

спить в мене на руках.

Моє маленьке файне

миле чудо, яке так часом

хочеться обійняти так сильно,

що аж страшно, бо можна роздавить.

16.10.22

...

Тетяна Фан

Пухнасте щастя

Пухнасте щастячко урчить

таке мале і безневинне

воно має красиві ніжні оченята,

які так закохано дивляться на мене.

Пухнасте миле щастячко,

яке має маленький мокрий носик

Який так і тулиться до тебе

в цьому холодному вітряному бліндажі.

Пухнасте миле сонечко, яке

ось мало дім, а тепер його нема

бо дехто пролітаючи вночі

скинув бомбу на його дім.

Пухнасте миле щастя

ось спить у своїй такій.

Вже звичній сумці й зовсім,

вже забув, що таке комфорт.

Пухнасте і велика таке щастя Лев

яке хоч живе у клітці й повинен

мати вільний рух.

Від переляку й шуму ракет

він збив собі носа й око в клітці.

Малі пухнасті земні створіння

коти, песики, папуги, лави, коні,

мавпенята за, що це їм усім таке

страшне і люте бачити в житті.

Ніхто в цьому світі не повинен

страждати або втрачати дім.

Чи рідних, які опікувались ними завжди

Ніхто не повинен спати в годному бліндажі.

16.10.22

...

Тетяна Фан

Пасажир

Проміння крізь вікна рухає тіні.

Вони за проїзд не платитимуть нині.

Все те, що робити з тобою повинні,

Минає обличчям, живе в павутині

Мережив емоцій, спалахів мрії,

Дум про славетні прийдешні події,

Спогадів свіжих і давніх про тії,

Тебе створивші рішення в дії.

Минають зупинки і порхають вії.

Час перевірити ноги на ділі.

Бо ми вже приїхали, ближче до цілі -

Трамвай зупинився і шлях по долині.

...

Легрей

Безкровне

Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,

Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.

А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,

І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.

За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обгороджується

Бачиш? Пахне напоєним ґрунтом, дощівкою, опалим цвітом.

Про що вони тільки не говорили чого врешті не справдилося —

Ті поети, що пишуть соком надрізаного чистотілу?

Наче світять вони невиразним, як сонце сумом,

Подібно місяцю відгороджуються від рахманної ночі,

І сльози у них проступають, мов сік, що беруть з беладони,

І вірші буває лікують, хоча насправді вони кровоточать.

17.04.2024

...

Володимир Каразуб

І сходить Сонце

...до слова, я пам’ятаю те чорне поле на тобі,

Пам’ятаю

Блакитні, жовті, червоні та сині квіти,

Що росли на ньому,

І тепер, вони поволі проростають в мені дійсністю минулого.

Окрім того,

Згадуючи те плаття в якому ти шаленіла

Вигойдучи стегнами танець літнього ранку

Я почувався загубленим і обезсиленим,

Аби придумати метафору.

Сонячне сплетіння наливалось малиновим соком,

Як твоя талія дразнила палахкотінням нічної мулети.

І тоді я помирав у тобі і проростав квітами

Які ти так любила носити на тому чорному ніжному полі

В якому зможе загубитися і найвеличніший поет

Роздивляючись, як сходить Сонце.

21.01.2024

...

Володимир Каразуб

кава на ранні (білий вірш).

неймовірно сонячний день! і просто неможливо було не відгукнутися до нього, в честь такої сліпучо сонячної днини, у якій вмістилася уся різдвяна - різдвяна! - святковість...

*********

стежина сонця впала до порога...

зима з весною, певне, каву п'ють.

разом в альтанці у лугах Парнасу

мороз та сонце мирно гомонять.

...а я у хижі, в темній цій халупі

здіймаю чарку і вітаю день,

який зайшов до мене по стежині

в невмисному осяянні у дім.

не хочу рим шукати віршуванню -

там, на Парнасі теж мабудь свята,

що аж очам ця синь небес

безхмарна

як різь від сліз, веселощів бенкет.

і чую брязкіт брязкалець та сміхи,

пісні і танці...дзвін та передзвін... -

то хтось там, зверху зі стільця шарахнувсь

та обруса бенкетного стягнув.

...і крізь усі шуми святкові світу -

на вухо каверза, цей блазень в ковпаку

на нитках ляльковода, безобличний

нашіптує брехню якусь мені.

але... - сміюсь! не чую ті дурниці.

я услухаюсь в сині небеса -

стежина сонця в мене на порозі!

зима з весною каву таки п'ють...

...

Ем Скитаній

Літо

*Вдих, видих...*

Смак повітря, шум трави,

Грайливе сонце та малі жучки, що так і просять пожити на тобі.

У далині хтось у воді шумить, можливо німфа або птахи.

Квітки довкола мерехтять, а вітер грається з волоссям.

Цей ніжний подих поруч, біля вуха, але не бачу я істоту, яка така вже ж мовчазна.

"Заплющи очі, втамуй серцебиття, ще трішки і вже буде спокій.

Тихенький, літній, теплий спокій."

...

tristis_vibe

Без меж

Мисли без меж,

Але знаходь межі для придуманого світу

Там,

Де розпуститься колір твоїх фонем,

Переливаючись з променями сонця

І теплим вітром,

Де присутність твоя

Ляже тінню величних веж

Закликаючи взяти в облогу

Змальоване місто

Майбутніх спогадів.

Тож

Уперед,

Ходімо зі мною

Торкайся долонями стін

Шерехатої вежі,

По сходах її спіралі

Відчуваючи важкість і любу знемогу колін

Піднімайся нагору

В розкішний, старий бельведер,

Де сонце промінням розкидує шпичаки

Такого приємного

І такого теплого болю.

28.03.2023

...

Володимир Каразуб

миттєвості літа...

* * *

в літній день із розбігу

в щасті

як пірнути у води

хвильні

і зректися всього

пропасти

заблукати у хвилях

вільний

дотягнутись до чайки

поруч

мов до мрії торкнутись

треба

у безодності світлій

моря

під безмежністю синій

неба

і гребти в забутті

у морі

крізь розхитані хмари

гори

що у піні вершин

розламні...

* * *

у минулості садом

сонним

наче краплі роки

пролиті

відшукати лиш полиск

сонця

чи то блискавки крихкість

миті...

* * *

а у морі гра рибок

зграя

і дельфіни танцюють

бистрі

і по днищу бокують

краби

і медузи над ними

виснуть

а у небі зависла

чайка

і гукає до мрії

дзвінко

і під сонцем дрижить

у сяйві

мов від хвилі морська

перлинка...

...

Ем Скитаній

День поволі згорає

День поволі згорає. Світло коситься на дахи

Жовтохолодним поглядом. З горизонту

Хмари, здаються повікою над заходом сонця

Птахи,

пролітають над оком плануючи вниз

Знаходячи контур

Карнизу

Домів.

І тоді

Повечір'я приходить у місто, у простір площі.

Звуки стають помітнішими. Ліхтарі

Неначе навмисно підкреслюють їх

І в кроках

Знаходиш відлуння невмисного у тобі

Бажання сховатись, відсторонитися чи забутись.

Описати неонові відблиски хмар.

Охопити життя всевеличне, схопивши за комір

Простір,

І кинувши ген в прямокутник квартири,

Щоб там

Всепроникнути в ніч

І прокинутись

Із сонцем.

11.02.2022

...

Володимир Каразуб

Не знаю чи зміг би тебе забути

Не знаю чи зміг би тебе забути.

Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,

Те, що тобі не належить. Як голос,

Як дотик до стегон прекрасної діви,

Як слово, яке про любов мироносить,

Як місто в якому печуть сувеніри

Чи крихітні форми його середмістя

Туристам. Ти — сонце, банально, та — сонце

Якому ніколи не бути в кишені.

І навіть годинник —

Жива метафізика літер та звуків,

Дійсність звичайних пустих мішеней.

Так сльози ніколи не затвердіють

Але перейдуть в безпредметну вічність

Втікаючи з ліній колін поколіннями

У хронометраж історичного попелу.

Камінь, що завжди котити доводиться

Не те, щоб спочатку, але наближаючи

Безповоротність майбутнього каменю.

Це наче продовжити лінію точкою

І кожного разу вдивлятися в іншу -

Душу, катедру, вітрину, ратушу

І бачити колір, сльозу дитинну

Силкуючись форму її описати

Залишивши книги на темних полицях

На стінах картини розвісивши, рими

Шукаючи там де розкинулась вулиця

Там де придумана справжність і випуклість

Світу, що тягнеться світлочутливістю

Та проникає у серце і в'яжеться

З тінями — В ньому любов проявляючи, —

Що

Зрештою, також тобі не належить.

09.02.2022

...

Володимир Каразуб

День розгорівсь черкнувши сірника

День розгорівсь черкнувши сірника

В лампадку бляклого світання Сходу,

І вітер дмухав, змішував тепло,

В просіяний досвітній холод.

День починався шелестом тополь.

Спадав туман, зникаючи безслідно,

В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,

Тягли в юдоль старий лекалом ідол.

Тривожив сич і сполох крил в тобі…

І ти, вже, як давно будуєш місто,

Як ідоли всі крапочки над і,

Горять; немов сірник, мов сонце конформіста.

09.08.2020

...

Володимир Каразуб

Завтра прийде літо

Коли сонечко не гріло,

ти ховалась під ковдрину,

малювала свої мрії

Змалечку так звикла:

самий темний місяць –

це твоя хвилина

* * *

Коли сонечко ввімкнуть,

вмить в очах стемніє

Підкосяться ноги,

заболіє в тілі

Де темрява, де світло –

може й зрозумієш

* * *

Плани всі на вітер

Не пручайся, знаю –

ти любила зиму

Та вже завтра прийде літо

...

Oleksandr Bilochenko

ОБРІЙ

Обрій. Заходить сонце,

Я дивлюся у твоє віконце,

Я читаю твій погляд, тебе

І поринаю знову і себе.

Обрій. Я бачу твої чари,

Відчуваю п'янкі твої фібри,

Мов присмак перцевої м'яти,

А над нею літають колібрі.

Ти міцно пов'язана в снах

Моїх і в серці моєму.

Твоя ніжність вирує в очах,

Їх зіниці - бездонні печери.

Я знов малюю портрет

Твого їдкого багрянцю,

А обрій, мов чарівний стилет,

Серце пронзає рум'янцем.

Обрій. Сонце заходить,

Сутінь павуком наступає.

А я знов малюю твій погляд

За склом віконної рами.

...

Ерік Мервін (Нікіта Котов)

Сховане сонце.

Там де сонце заходить, далеко за лісом

Ховається сонце, за залізним завісом

Ховається сонце, десь там за горами

Десь там за горами, та й поміж морями

Ховається сонце тай світ поза очі

Обличчя своє показати не хоче

А я піду далеко та й буду шукати

Бо більше не хочу просто чекати

Я піду по полю а потім у гори

Де кінчиться гори там піду у море

У морі дельфіном плавати буду

З русалками може про сонце забуду

Пройдуть мої роки на дні океану

Пройдуть мої роки і я старий стану

Прийду я додому загляну в віконце

І там я побачу заплакане сонце

Там де сонце заходить далеко за лісом

Сховалося сонце за залізним завісом

Сховалося сонце бо заплакані очі

Заплакані очі бо то очі дівочі…

...

Bodmer

«Коханням. . , під зорями»

***

«У  сяйві,  небеснім,  цілунку»

***  ***  ***

Мерзнуть  губи  --

У  сяйві  небеснім

Цілунку,

Де  під  зорями,

Разом,

Тільки  --

МИ...

Все  пройде,

Непомітно,

В  гатунку

Вищих  сил

Досконалості  --

В  переоцінках

Єдності

Оцієї  тьми,

Але...

Зійде  сонце

У  грудях  --

Твоїх,

Як  моє,

Щоби  знову

Зігріти  дарунком  

Своє,

Як  би  ніжним

Дотиком,

В  цілім,

Що  святиться

Пустотою  --

Серед  мертвого,

Бо  тепер  --  живим

Коханням,

Лише  --  вздри  :

Мерзнуть  губи,

У  сяйві,  небеснім,

Цілунку,

Де  під  зорями,

Разом,

Тільки  --  МИ...

---------------------------

24.03.2021-08.02.2022;   

Paris  (M°  13  /  A  /  a)

==========================

Aвтор: Катинський Орест

адреса:

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939988

==============

...

Катинський Орест

Моїм подругам

Коли втрачаєш ти надію,

І гаснуть зорі уночі,

Згадай вагому ти причину,

Щоб жити далі сміючись.

Дороги пройдені життєві.

І кожен раз- як перший раз.

Яскраві спогади миттєві

Зігріють душу без образ.

Та вранці знову сходить сонце.

І знову вітер нових днів.

Життя буває монотонним,

Але ніколи – без плюсів.

Тримать удар навчила доля,

Вдягати маски- вороги.

Гартує дух сталева воля,

Тримають друзів голоси.

Ламать канони і шаблони,

Не бути зручною для всіх,

Долати вічні перешкоди-

Твій шлях міцний, немов горіх.

Ти плюс на мінус перемножиш-

І буде дивне відчуття.

Зневіру, біль і жаль проводиш

У край холодний небуття.

Зігріє сонце день прийдешній,

Розбудить в серці почуття.

Заграє кольором небесним

Твоє нове й стрімке життя.

...

Тарасенко Вікторія

Вона тихо приходить до мене

Вона тихо приходить до мене, каже, втомилася.

Що варила зілля, шила весільне плаття,

Фарбувала усе рудим, з вітром заручилася.

Вмирала, як Жанна Д'арк, прирікаючи себе на багаття.

Говорить, що тепер буде жити зі мною,

Що зрослися ми з нею гіллям/корінням,

Що огорне турботою, як паук павутиною

Та зігріє, осіннього сонця, промінням.

Каже, що з нею перейдемо пекло пекуче,

Що знайдемо, нарешті, свій загублений дім.

Розшифрує Шопена, згадавши про неминуче,

Поживу трохи з нею, а потім тобі розповім.

...

Лукерія
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
Спочатку було Слово. І щурі. А потім прийшли пацюкиЛана Філлі
19.06.2024
Незрозуміло, про що я? Ну скажу, що я сама не до кінця дійшла певного висновку щодо цього мовного яв ... Детальніше
Відповідність сюжетної лінії до реальності.Катерина Сапожнікова
19.06.2024
Вітаю, колеги. Маю питання і буду вдячна за відповідь і за ваш досвід. Наскільки прискіпливо ви дот ... Детальніше
Новий 15 Розділ "Таємниці минулого"Вадим Булава
19.06.2024
Саме час дізнатися про те, що було раніше! Сталося вже дуже багато, але справа була лише в одному. З ... Детальніше
Статистичний підхід до марних сподіваньKotoryba
19.06.2024
(Написано для себе під впливом тимчасового нападу настрою "Чому ж мене ніхто не читає"; якщо вас нас ... Детальніше
Не роби ашибок: як правильно писать на суржику, шоби все було чьоткоАрсеній Троян
19.06.2024
Драстє! Сьодні в цьом блозі хотілось би побалакать на тему суржика. Сразу отмєчу, шо це тема така с ... Детальніше
Рецензія від: Тетяни БиковоїБосорка
19.06.2024
Рецензія від: Тетяни Бикової, докторки філологічних наук, професорки. «Босорка» як вдалий літературн ... Детальніше
На Аркуші вже:
11425читачів
135552коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: