Бітум ночі

Твоє серце струм, що живить мої слова, — відповідає їй.

І розвертаючись назад наливає в бокали сонце,

Яке трохи й закотиться за горизонт,

І мовчання потрапить у бітум ночі, майбутньої втечі його. Вуста

Він навмисно стуляє, не в силах сказати більше

За те,

Що повинен злучити прощання, як неможливість

Проникнути далі,

Вириваючи шнур життя

Що живить безодню за комою горизонталі.

Тепер я вдаватиму, наче не знаю тебе, — відповідає їй,

Я питиму сонце і крастиму ніч в безсоння

Відвернувшись від голосу і від надто палких обіймів,

Щоб ти воскресала у пам’яті маревом слова.

Наповню тобою схвильовану зорями ніч,

Як травень впивається цвітом надій бузкових.

22.06.2023