Вечоріє...

Вечоріє, над водою стелиться туман,

І останній промінь сонця обвиває стан,

Всіх дерев, що в тиху воду закидають тінь,

І думки читають думки : "Ти мене покинь".

Все незвідане за днину віддає вода,

І вмивається росою висохша трава.

Зорі граються з водою, стелиться доріжка.

Новий місяць...Від запливу у мене задишка.

Я уже напівдороги, вистачить лиш сили?

Допливу, як ні, що ж зробиш, прощавай світ милий.

І тепер на всі благання, мабуть, не озвусь...

Я пливу, і хто там знає, може й не вернусь.

Скільки забира повітря з води теплоти,

А з душі ще більше тягне самоти.

Все без користі дарує озеро в мольбі...

Як і я, все доостанку, віддала тобі.

Вечоріє...Над водою стелиться туман...

Вкотре знов розчарування -

Все в житті обман.