Сиві тумани на землю упали

Сиві тумани на землю упали,

Омивали росою стежки,

По пелюсточках квітів сльозою стікали,

Мов перлинки світились вони.

Гомоніли берізки про долю,

Про туман, який їх обіймав,

Потім падав на землю росою,

Або хмарою в небо злітав.

А верби закохались у вітер,

Який коси їм розплітав,

Шепотів про кохання щомиті

І зрадливо удаль відлітав.

Ясен згорда на всіх поглядав,

Хизувався він тільки собою,

Хор пташок в його кроні співав

І лунала прекрасна симфонія.

Старий дуб закохався в калину,

У червонім намисті – краса!

Вбралась в плаття зелене та пишне,

Чи полюбить старого? Хтозна…

Сонце спішило за обрій сідати,

Зраду в коханні чи можна прощати?

Ніч негаразди усі забере,

Ранок надію й любов принесе.