Любов - наймиліша ноша

Любов – наймиліша ноша!

Відбуяла рожевим цвітом,

Відшуміла теплим вітром,

Вдаль поплила шумною рікою

Весна життя, прожита із тобою.

Юності весна, весна кохання,

Під вербою зустрічі й зітхання…

Ти ішов і ніс в руках тюльпани,

Місяцю мій ясний, мій коханий!

Вдаль полинуло весни кохання,

Залишилися позаду зустрічі й зітхання.

Далі в літо ми удвох пішли,

Море щастя й радості знайшли.

Разом в дощ, у спеку, в зливу,

У любові засівали життя ниву,

Міцно ми трималися за руки,

Почуття оберігали від розлуки.

Ласку і тепло нам літо дарувало,

Юності кохання не померло, забуяло!

Почуття, що зародилися весною

Через літо в серці зберегли ми із тобою.

Щедра осінь двері нам відкрила,

Усміхнулась, в дім свій запросила.

Павутинням літо бабине кружляє,

Сонечко ласкаве душу зігріває.

Хоч не кожна днина тепла й гожа,

Але ти мені приносиш з саду рожі,

Я про все на світі забуваю,

З ароматом квітів я твою любов вдихаю.

Вітер сердито зриває листя,

Чорні хмари по небу несуться,

Дощ холодний ллє безупинно,

Та з тобою затишно й спокійно.

Журавлі курличуть, відлітають,

Юність й молодість на крила забирають…

Ми кохання наше їм не віддамо,

Збережемо у своїх серцях його!

Любов – наймиліша ноша!

Ніжна, ласкава, хороша!

Без неї у осінь я не піду!

Щастя й надію в коханні знайду!

Мрію спертись на твоє плече,

Щоб за руку тримав ти мене…

Ми у зиму любов понесемо разом,

Хай вона зігріває нас своїм теплом.