Лерд дав слово

Джейкоб з опущеною головою слухав як перед його кланом гінець клану МакДонел читає підписаний документ про розірвання шлюбу. Для багатьох це було несподіванкою. В натовпі чулося тихе пошморгування носом. Бет же не стримувала сліз. Коротке “не заперечую” і гінець покинув замок клану Макферсон разом з надією на повернення Меггі.

Він так і стояв посеред двору, хоч усі вже давно розійшлися. Бувши в глибокій задумі він навіть не зрозумів коли розпочався дощ. Джейкоб не відчував його холоду. Навпаки, підставив обличчя, щоб хоч якось заспокоїти душу. Яким же він був би лердом, якби не зміг виконати обов’язку перед кланом? Але як він берегтиме свою землю, якщо не зміг втримати жінку яку кохає? О Боже! Він кохає Меггі! Лише втративши її він зрозумів яка вона дорога для нього. З досади він вихопив меч з ножен і різко ввігнав його в землю перед собою. Впавши на одне коліно він схилив голову на руків'я.

- Джейкобе, ти сказився?

- Брате, йди. Зараз не до твоїх повчань. - глухо проричав Джейкоб.

- Якщо помреш від застуди, то для чого тоді було тебе рятувати від смертельного поранення?

- Тепер це не важливо...

- Здається від холоду ти втратив здоровий глузд...

- Ні, Ієне, я втратив її.

- Ти ж сам цього прагнув. Ти - лерд свого клану. Ти дотримав свого слова. Тепер ти вільний. Більше немає жодних зобов’язань. Не потрібно терпіти її присутності. Знайдеш ту, що влаштовуватиме тебе. - саркастично перелічував Ієн.

- Але я кохаю ЇЇ.

- Що?

- Я кохаю її!

- Кого?

- Меггі!!!

Важкий кулак Ієна врізався Джейкобу в носа. Хлинула кров. Попри це Джейкоб зробив випад у відповідь. Вони схопили один одного за шкірки й качаючись в болоті гамселили один одного. За кілька хвилин лють Джейкоба притихла і він зупинився.

- Господи, Ієн, ти стільки разів вказував мені на це. А я ніяк не розумів. Поки не втратив.

- Може ще не зовсім пізно?

- Ми розлучені. Кузен хоче видати її заміж. А ти говориш, що не пізно.

- Тоді в тебе мало часу. Якщо кохаєш, то борись.

Витерши рукавом розбиту губу Ієн піднявся та пішов геть лишивши брата сидіти в калюжі під дощем.

Меггі мружачи очі підставила обличчя під сонячні промені. Постоявши кілька хвилин нерухомо вона знову нагнулась та продовжила прополювати город.

- Ти ж знаєш, що не зобов’язана працювати?

Меггі підняла голову та посміхнулась до кузена. Томас заклав руки за спину і стояв так, наче в будь-яку хвилину мав бігти в гущавину бою.

- Мені подобається працювати. Це відвертає від думок.

- Про нього?

У Меггі зробилось винувате лице.

- Ти ж знаєш, я поховала усі спогади. - “А разом і серце” - пронеслось в голові. - От якби ти одружився, то у мене з’явилась би кузина. І я стала б чудовою тітонькою.

- Він знову написав лист.

Меггі перехопило подих. Чого він добивається? Все сталось так, як він бажав. Він вільний. Меггі знайшла прихисток у дядька. Все так, як і мало статись з самого початку.

- Це п’ятий лист за десять днів. Можливо там щось важливе?

- Вчини з ним як і з попередніми. Якби було щось важливе, то листа писав би Ієн.

Меггі стиснула губи в пряму лінію та повернулась до прополювання. Тим самим даючи зрозуміти, що розмову закінчено. Томас похитав головою та попрямував у кабінет. Сівши за стіл він кинув листа у скриньку, де зберігалося чотири попередніх. Отримавши перший лист Меггі попросту зіжмакала його та викинула. Наступні листи вона навіть не брала в руки - веліла спалювати. І кожного разу в її очах запалювався вогник. І кожного разу він горів лише кілька ударів серця. У двері постукали. Відкривши їх в кабінет увійшла Меггі.

- Передумала щодо листа? - посміхнувся Томас.

- Не зовсім. Я хочу, щоб ти повідомив йому, що у мене є наречений.

- Не впевнений, що це зупинить його. - відразу ж відповів Томас. Але під грізним поглядом кузини прикусив язика. - Коли ми з ним говорили востаннє, то я сказав, що збираюсь знайти для тебе нареченого серед своїх бойових товаришів. Однак, як бачиш.. - Томас розвів руками.

- Тоді зроби це.

- Що?

- Знайди когось, хто захоче одружитись з мною. Тільки нехай ця згода буде щирою. Не хочу, щоб когось примушували.

Меггі вийшла. А Томас подумки аплодував. Його кузина справжній боєць. І щойно, в черговий раз, довела це. Тільки чи правильно вона поступає? Сьогоднішній лист від Джейкоба прибув не з гінцем, а з самим Джейкобом. І не тому, що Джейкоб не вірив гінцеві. А тому, що він хотів побачити Меггі. І коли його не впустили в замок, то він на швидку руку написав цей лист і передав сторожовому. Але з умовою, що Меггі або Томас дасть відповідь до заходу сонця. Інакше Джейкоб обіцяв атакувати замок. Це було б божевіллям з його сторони. Він знайшов би тут лише смерть. Але рішучості йому не позичати. Томас вірив, що це не пусті слова. Він бачив в очах Джейкоба те, що не бачив у нього ніколи. Але бачив кожного дня в очах кузини. Це були біль та відчай. І в такому стані людина може вчиняти необдумані поступки про які потім шкодуватиме.

- Сподіваюсь, я не помиляюсь. - пробурмотів Томас направляючись до конюшень.

Проїхавши ворота замку Томас через селище направився до лісу. На краю нього на Томаса чекав Джейкоб. Спішившись Томас оглянув його з голови до п’ят.

- Я тут не через те, що боюсь твоєї атаки. А через те, що надто люблю свою кузину.

- Я сподівався, що вона сама прийде.

- Меггі веліла спалити лист навіть не читаючи його. А ще попросила пришвидшити її весілля.

Серце Джейкоба стиснулося. Він знав, що Меггі буває впертою. Але не вірив, що вона розлюбила його і прагне нового шлюбу. Водночас він вірив, що вона робить це не для того, щоб дражнити його. Щось підказувало йому, що вона робить це аби забути його.

- Тоді що тут робиш ти?

- Ти ж хотів відповіді. Вбивати тебе я поки що не маю наміру. Тому повідомляю, що через три дні я влаштую заручини кузини.

Джейкоб замахнувся ударити Томаса. Однак той вчасно відхилився.

- Полегше, Джейкобе! Інакше я передумаю!

У Джейкоба жували ходили ходуном. Він важко дихав, ніздрі широко роздувалися.

- Мені то що?!

- Ти втратиш свій шанс. - спокійно відповів Томас.

- Який шанс?

- Думаю ці три дні охорона не надто пильнуватиме вхід до замку через ліс. Якраз неподалік вікон спальні Меггі. Хоча звісно, якщо Меггі підніме тривогу, то воїни не помилують нікого, хто б це не був.

Джейкоб зрозумів відкритий натяк Томаса й отетерів. Він не розумів причини його вчинку. По правді зараз би саме Томас, а не він мав першим розпочати бійку. І мав би слушність. Адже він, Джейкоб, заслужив це. Натомість Томас всіляко уникав рукопашної. І це злило Джейкоба ще більше. Але зараз він хоч і був радий можливості та зовсім не розумів кузена Меггі.

- Для чого тобі це?

- Можливо тоді один божевільний припинить набридати моїй сім’ї? А кузина знайде спокій та радість у новому шлюбі. - так само спокійно відповів Томас.

Джейкоб вловив у його тоні саркастичні нотки. І це його зачепило. Але він змусив себе втриматися він випаду. Зрештою, Томас мав право поводитися так. І Джейкоб буде крайнім дурнем, якщо втратить можливість, яку той пропонує.

- Обіцяю. - присягаючись проголосив Джейкоб, розуміючи, що у нього лишилось три дні. Він або поверне Меггі, або втратить її назавжди. А заодно і себе.

- Макферсон! - сидячи знову на коні окликнув Томас. -  Я гадав, що ти отримав бажане. А тепер ці незрозумілі для мене ігри. Для чого тобі це?

- Як виявилось я не те бажав...

- І..?

- І я кохаю її.

Томас недовірливо похитав головою.

- Для чого тоді розлучався?

- Не усвідомлював, що я втрачаю.

Кивнувши на прощання головою Томас поскакав геть. Джейкоб дивився йому вслід. А серце калатало, повторяючи неначе закляття “три дні”.

- То що ми робимо?

Ієн вийшов з тіні дерев і допитливо подивився на брата.

- Повертаєтесь додому.

- Ми з Гаєм можемо допомогти.

- Ні, Ієне. Все, що ви могли, ви зробили. Я сам потрапив в халепу і тепер мушу сам виправити свою провину.

- Ти чув Томаса, якщо тебе піймають, то вб’ють.

- А якщо упіймають двох, то і вб’ють двох! Якщо я не поверну Меггі, то єдиним спадкоємцем клану будеш ти.

- Брате, я ніколи не бажав бути лердом.

- Якщо у мене не вийде її повернути, то у тебе не буде виходу.

- Ти... Не смій...

- Це найменше, на що я заслуговую після того, що накоїв.

Ієн хвилину вагався, а тоді скочив на коня і підносячи молитву помчав додому. Гай та ще кілька воїнів помчали за ним.

Джейкоб сів, обпершись в дерево. Потрібно було за три дні зробити те, чого він не зміг за дев’ять місяців - завоювати серце Меггі. Інакше він втратить своє.