Лерд дав слово

І вона довірилась. Віддавшись почуттям вона відчула, як пальці всередині неї пришвидшуються і відчуття переповнюють від нової хвилі блаженства. Цього разу Джейкоб не лишив часу їй оговтатися і відразу ж проковзнув в неї. Лоно Меггі щільно обхопило його. Від задоволення його тілом пройшов мороз. З кожним рухом він відчував прилив енергії та блаженства. Відколи він втратив невинність і до сьогодні, він не відчував нічого подібного. Джейкоб хотів розтягнути процес, але відчував потребу отримати більше. І коли вже не зміг боротись, його рухи стали сильнішими та швидшими. Меггі ловила ритм і рухалась разом з ним. Їх тіла розгарячилися та змокріли.  Джейкоб просунув руку поміж їх тіл і почав пестити місце, де все сильніше нила та просила свободу насолода.

- Кінчи зі мною. - хрипло попросив Джейкоб прискорюючи рухи.

І вона зробила це. Кінчила разом з ним. Крізь протяжний стогін Меггі здалось, що вона почула, як Джейкоб викрикнув “моя навіки”. Але запитати про це Меггі не стигла. Джейкоб знову її поцілував. Цього разу ніжно та невимушено.

- Спи. - наказав він лягаючи поруч та притискаючи її в обіймах.

І Меггі повинувалася. Лише тепер вона відчула яка вона втомлена. Засинаючи вона відчувала себе спокійно. Вперше за довгий час.

Запах лаванди лоскотав її ніздрі. Здавалось, що вона ніжиться під сонцем посеред лавандового поля. Від насолоди Меггі потягнулась і відкрила очі.

В кімнаті було темно. У світлі єдиної свічки вона побачила кошик з лавандою. Радість зігріла її серце. Він знає, що вона любить ці квіти. Вона повернулась, щоб подякувати Джейкобу. Але його в ліжку не було. Посмішка згасла. Перед очима промайнула картина біля річки. Меггі закрила очі та глибоко вдихнула.

- Я ж сказав, що більше не покину тебе.

Меггі швидко відкрила очі та вдивилась крізь темряву туди, звідки долинав голос. Джейкоб вийшов з тіні. Обхопивши обличчя Меггі руками він погладив подушечкою великого пальця щоку.

Серце Меггі пропустило удар. Губи відтулилися. І Джейкоб прийняв це за німе запрошення. Його губи ніжно сковзали по її вустах. Він пройшовся язиком по нижній губі і Меггі покрили мурашки насолоди.

- Якби я лишився в ліжку, то не зміг би втриматись від спокуси. - прошепотів Джейкоб притискаючись своїм лобом до її. Меггі тепер це розуміла. Пояснення були зайвими. Хоча вона була рада чути їх.

- Тобі треба йти. - відповіла Меггі сумніваючись ставить вона питання чи стверджує очевидне.

- Я не піду звідси, доки не поговорю з твоїм дядьком.

- Про що тобі говорити з ним?! - відсторонилася Меггі.

- Про наше з тобою одруження.

- Не пригадую, щоб погоджувалася знову вийти за тебе.

Джейкоб насторожився. Він гадав, що тепер буде все просто.

- Наша ніч разом... Я гадав, що ти погодилася.

- Якби згода провести ніч з тобою означала згоду вийти за тебе, то в тебе був би клан із власних дружин, а не воїнів.

Джейкоб смикнувся, наче отримав ляпас.

- Я гадав, що ти не зможеш віддатися, якщо нічого не відчуваєш.

- Так і є.

- Тоді, я не розумію, - розсердився Джейкоб, - якщо ти дійсно щось відчуваєш, як ти можеш відмовитися зараз, особливо коли твоя честь під загрозою?

- То це і є вона, причина по якій ти хочеш одружитися зі мною? Моя честь?

- О Боже, Меггі - ні!

- Тоді чому? Чому ти хочеш одружитися зі мною?

Джейкоб сів перед нею на коліна. Меггі сиділа по пояс гола і лише тепер відчула потребу натягнути на себе укривало. Як на зло, Джейкоб тримав її руки у своїх і не збирався відпускати. Серце сповільнилося в очікуванні відповіді. Як же їй хотілося почути слова кохання. Вони вже були одружені з почуття обов’язку. Нічим хорошим це не обернулося. Вона поклялася собі, що вийде заміж лише на умовах взаємного кохання, або повної відсутності почуттів.

- Ми ідеально підходимо одне одному. У нас вийдуть чудові діти. Я зроблю все, щоб ти забула минуле та була щаслива. Ти чудова господиня. І усі в замку тебе люблять.

“Але не ти”

- Бог свідок, Меггі. Ти потрібна мені. Потрібна клану. Без тебе в замку пусто.

Джейкоб говорив і говорив. Але не сказав головного. Меггі зупинила цей потік причин поклавши палець на його вуста.

- Ш-ш-ш. Ти назвав безліч причин. Але я не бачу жодної, де потрібна саме я. Ти зможеш знайти собі іншу, щоб заповнити їх усі. А тепер тобі краще йти. Буде незручно, якщо тебе застануть в моїй кімнаті.

Джейкоб зірвався на ноги.

- Незручно?! Що ж.  Нехай. Тоді нас одружать примусово.

- Дядько не зробить цього. Зрештою, я не належу повністю до жодного клану.

Скориставшись тим, що Джейкоб відпустив її руки вона натягнула укривало до самого підборіддя і затушивши свічку відвернулась від Джейкоба.

- Тобі краще піти та забути цю ідею.

Вона не бачила Джейкоба та чула як скреготнули його зуби.

- Я прийду завтра і ми спокійно все обговоримо.

Меггі відчувала як по щоках текли гарячі сльози. Вона не відповіла Джейкобу. Однак була впевнена, що завтра не дозволить йому увійти. Нехай ця ніч, а не ще одна суперечка лишиться в неї від нього назавжди.

- Дідько! Я не розумію. - кулак Джейкоба важко впав на дубовий стіл в його кабінеті.

- Може Меггі права і між вами дійсно нічого немає? - обережно запитав Ієн.

Йому вже почав набридати паскудний настрій брата. З того часу, як він посварився з Меггі перед клятим турніром, лерд заводився від найменшої дурниці, а вивалював все на Ієна.

- Агов! Ти чуєш мене? - Ієн кивнув у відповідь. І Джейкоб продовжив. - У мене лишилася одна ніч. А потім МакДонел не допустить мого втручання. Він дав це зрозуміти тоді, в лісі. І кожного разу, коли я виходжу з замку, я відчуваю на собі пронизливий погляд його воїнів.

Ієн слухаючи одкровення Джейкоба відчував, що вони пропустили щось важливе. Він знову й знову прокручував розповідь брата намагаючись зрозуміти що. І нарешті його осінило.

- Ти говорив, що Меггі сказала тобі про свої почуття. Але чи знає вона про твої?

- Звісно, що знає. Відколи я усвідомив це, кожен мій вчинок та дія свідчать про них. Та я дихаю лише нею та заради неї!

- Тобто, напряму ти їй про це не сказав.

Джейкоб поглянув на Ієна так, ніби той сказав найбільшу у світі дурницю.

- Для чого говорити те, що я й так показав через вчинки.

- Ти йолоп, брате! Вона то можливо бачить і відчуває це. Але як їй знати, що те, що вона відчуває - правда? З цього треба було починати. І тоді вона вже давно повернулась би до нашого клану.

“Я не належу до жодного клану”.

Джейкоб міцно вилаявся та вийшов з кабінету. Тепер він зробить усе як слід. За кілька годин, спакувавши цінний пакунок у сідельний мішок, він скакав до замку МакДонел. Через справи у власному замку він виїхав пізніше, ніж планував. І тепер боявся, що через спізнення може втратити щось важливе.

Пробравшись звичним маршрутом до замку Джейкоб практично не ховався йдучи до кімнати Меггі. Звісно, він не хотів, щоб про Меггі пліткували. Але воїни на варті точно знали хто він і чому він тут. Інакше він міг би потрапити сюди лише один раз. І то доклавши зусиль та без шансу на повернення.

Підійшовши до дверей її кімнати Джейкоб різко взявся за ручку та штовхнув їх. Однак двері виявилися закритими з середини.

“Дідько! Вона таки зробила це”.