Лерд дав слово

Джейкоб струсив головою. Його підсвідомість ще не була готова до цього. По не зрозумілій для нього причині він ще не готовий був її відпустити. Хоча усім своїм видом він демонстрував їй та усім в замку інше. Зрештою, він дав слово, що вона буде його дружиною до першого дня літа. І він його стримає. Чого б це йому не вартувало. Він не дасть приводу думати, що його слово легко зламати.

Тим часом відкрили ворота і їх скрип вивів його із задуми. Четвірка в'їхала в них та зупинилася за два метри від нього. Краєм ока він помітив як воїни побіч нього взялися за мечі. Поки Ієн допомагав Меггі спішитися Джейкоб розглядав її братів. Його здогадка підтвердилася. Схожість між ними була не особливо помітною. Але гнів та зневага на їх обличчі підтверджував здогадку.

Джейкоб перевів погляд на Меггі. В її очах читались страх та відчай. Вона була бліда та важко дихала. Джейкоб пригадав  розповідь Меггі про те, чому вона втекла з-під опіки братів. І зараз, побачивши їх він розумів її вчинок як ніколи, На обличчі Джейкоба заворушились жували. Як він міг подумати про те, щоб лишити Меггі з братами. Він обіцяв, що захистить її. І він не дозволить цим двом забрати її. Повний рішучості Джейкоб попрямував до Меггі. Він обійняв її та прошепотів:

- Я дотримаюсь свого слова.

А потім поцілував її. Він сам не розумів як це сталося. Він хотів лише зіграти поцілунок. Але почавши цілувати вже не міг зупинитися і цілував сильніше й сильніше...

Усю дорогу до замку Меггі боялася того, що станеться після їх повернення. Очевидно, що Джейкобу вигідно повернути її братам. До першого дня літа залишилось не так вже й багато. І вона вже готувалася до того дня, коли їй доведеться покинути замок. Ще пів року тому вона була готова з легкістю це зробити. Та все ж, день за днем вона все більше прив'язувалася до цього місця та його лерда. Вона уникала його, щоб не нервувати зайвий раз. Та все ж, спостерігала за ним, коли він не зважав на неї. “Читала” його розмови та бувши на відстані розуміла його настрій та накази. І чим більше вона спостерігала, тим більше віддавала йому серце. Це було абсолютно не логічно. І все мало б бути навпаки. Але вдіяти з цим нічого  не могла. Її серце обрало Джейкоба. І вона знала, що буде невимовно боляче, коли настане час йти. Ієн їхав всю дорогу мовчки. І це мовчання говорило Меггі, що нічого хорошого чекати не варто. Зрештою, це було краще, ніж марні сподівання на допомогу від єдиного, хто міг це зробити одним лише словом.

Ворота замку відкрились і перед Меггі постав Джейкоб в оточенні трьох, готових до бою, воїнів. Інші все ще були на тренувальному полі. Однак було видно, що попри тренування вони слідкують за ситуацією та готові до бою в будь-яку хвилину. Меггі дивилась на Джейкоба поки Ієн допомагав спішуватись. Його обличчя не проявляло жодних емоцій.

- Довірся йому. - прошепотів Ієн якраз за мить до того, як Джейкоб опинився поруч.

Меггі не могла підняти очей на Джейкоба. Вона боялася почути, що він відправить її з братами. І тут відчула теплий подих біля свого вуха: “Я дотримаюсь свого слова”. А тоді він поцілував її. По тілу розлилося приємне тепло. Ніжні губи Джейкоба манили за собою. Від насолоди Меггі відтулила рот і його язик проник всередину. Він вабив, манив, зачіпав місця, від яких Меггі збуджувалася та сильніше відповідала наслідуючи самого Джейкоба.

- Кхм - кхм...

Насмішкуватий кашель Ієна відвернув Джейкоба. Він завмер, а тоді повільно відсторонився від Меггі та подивився на неї. Її очі потемніли, губи підпухли, на щоці з'явився рум'янець. Солодко-терпкий присмак поцілунку досі був на його язику, а ніздрі лоскотав своєрідний квітковий аромат Меггі. Кров прилинула до паху. Він відчував сильну потребу опанувати нею тут і зараз. Спіймавши себе на неприпустимості думок зупинив себе. Що з ним таке? Тут не час і не місце! Зрештою, він дав слово, що не спатиме з Меггі. На щастя Ієн вмішався вчасно. Зібравшись Джейкоб глибоко вдихнув та якомога рівнішим голосом звернувся до Меггі:

- Любове моя, представиш наших гостей?

Меггі все ще оговтуючись від несподіваного поцілунку кивнула головою.

- Ці джентльмени - мої брати. Новоспечений барон Джаред Ріверс та містер Джефрі Мод.

Брати пильно дивились на Меггі. Від цього їй стало ніяково. Джейкоб наче відчув це й обійняв Меггі за спину та притягнув ближче до себе. Хотілося заспокоїти та захистити її. Але водночас його вистава явно затягнулася. Пора її завершувати.

- Вітаю вас джентльмени. Мене звати Джейкоб Макферсон. Я лерд клану Макферсон і законний чоловік вашої сестри. З моїм братом, Ієном, очевидно, що ви вже знайомі. Родичі моєї дружини - мої родичі. - він посміхнувся оголивши зуби. Меггі ж здалося, що ця посмішка була схожою на вищир вовка, який готовиться розірвати горлянку жертви. - Прошу в замок. Гадаю, ви хочете перекусити?

- Розпоряджуся подати закуски - пробурмотіла Меггі й поспішила до замку. Джейкоб піймав її за зап'ястя і прошепотів:

 - Не забувай, ти господиня замку і вони більше не мають влади над тобою.

 Меггі кивнула і гордо піднявши голову поспішила в замок. Слова Джейкоба підбадьорили її й дали сили піти з високо піднятою головою. Вона була вдячна та здивована водночас. Меггі була рада, що позбулася братів. І вже не сподівалася, що вони колись її знайдуть. Але вони знайшли. Повертаючись в замок вона найбільше боялася, що Джейкоб поверне її братам. Але він пообіцяв, що дотримає свого слова. Меггі провела пальцями по губах. Яким ніжним та водночас сильним був поцілунок. Він п'янив її. Всього кілька митей, і вона була ладна на все, чого б не попросив її Джейкоб.

- Ви сьогодні довше, ніж зазвичай.

Меггі підняла очі на Марі. Та по материнськи дбайливо дивилась на неї. Така ж фігура, довгі коси та дрібні зморшки біля очей. Однак, на противагу матері, Марі з готовністю прислухалася до нововведень та порад які пропонувала Меггі. Саме завдяки їй та Бет Меггі швидко прижилася в ролі господині.

- Нас затримали гості.

- Гості?!

- Так, приїхали мої брати.

Марі взяла її все ще тремтячу руку та підтримуючи поплескала своєю.

- Все буде добре. Лерд не дасть тебе образити.

Меггі кивнула головою.

- Подай, будь ласка, їм закуски. А я займуся травами, які вдалося зібрати, перш ніж ми їх зустріли. Не маю бажання бачити їх знову. Сподіваюсь Джейкоб спровадить їх відразу, як тільки вони перекусять.

Марі мовчки взялася за роботу. З усіх жителів замку лише вона, Бет та Ієн знали історію Меггі. Але Марі була єдиною, хто знав повну історію. Марі знала, що Джейкоб не збезчестив Меггі. Однак Марі підтримувала Меггі в її рішенні мовчати. Якось Марі сказала Меггі, що та вчинила правильно. Лерд не готовий почути правди про ту ніч. І оскільки все вже сталося, то краще не рухати того, що в минулому. Меггі була схожої думки. Але після всього пережитого вона все більше переконувалася. Що неправильно поступає приховуючи правду від Джейкоба. І з кожним днем це мучило її все більше.

Меггі направилась в темну кімнату, де зберігались трави. Тут була її стихія. Запаливши свічку вона звичними рухами сортувала та розкладала трави. Коли вона лише з'явилась тут, то ці полиці були пустими. До цього Марі ними не вміла користуватись, але з радістю прислухалась до її пропозицій. Поступово Меггі навчала куховарку, що куди додавати. І її старання не були марними. Усі хвалили нововведення. Джейкоб мовчав. Однак, його обличчя говорило все.

Оскільки слуги не знали, що і коли заготовляти, то Меггі взялася за цю справу сама. Вона хотіла зробити хороший запас до того, як вона покине замок. Серце болісно стиснулось від цієї думки. Вона звикла до замку, його жителів та лерда. Останній, хоч і заслужено злився на неї. Та все ж захопив особливе місце в її серці. А сьогоднішній поцілунок лише розпалив вогонь в серці. Ні, вона не готова покидати замок, не готова йти від Джейкоба. Він обіцяв, що все буде добре. Так і має залишитись.