ГУЧНЕ СВЯТО, ТИХА ТРИВОГА

Запахло ялинкою свіжо в кімнаті,

Вогник гірлянд на стіні мерехтить,

Різдвяні свята величають у шатах –

Білий сніжок до нас знову летить!

Все Місто утомить гуляння барвисте,

Вітер пісні колискові знесе.

Дитячий сміх і рідні разом всі близько,

Що ж за тривога у серці росте?

Зима на порозі – і свято, і рана,

Давить на серце невидима сіть.

Що далі, тим більше здається обманом

Світло у вікнах, що ще мерехтить.

Свічки воском плачуть, плекають надію;

Тіні морозні проходять крізь нас.

Реальність, мов попіл, згасає без сліду,

Немов щось забуте промовить «Не час».

Вогні мерехтять, але світ мені схожий

На поле, засіяне срібним дощем.

І кожна іскринка у небі тривожить

Про завтрашній день, що під вічним мечем.