Скринька різдвяних див

Лана йшла широкими вулицями, висвітленими міріадами святкових ліхтариків, і не могла пригадати, коли востаннє було так тихо. Місто наче вимерло. Хоча ні, не було в його натхненій тиші нічого моторошного чи зловісного. Навпаки, з вікон навколишніх домівок лилося приязне світло, поодинокі автівки неквапливо проїжджали по припорошеній свіжим снігом дорозі. Легкий вітер хитав прикрашені блискучою мішурою ялинки і примушував їх тіні танцювати в такт легковажним різдвяним мелодіям у її навушниках. От тільки перехожих на зазвичай людній вулиці не видно, усі радіють й відпочивають вдома.

З задоволенням Лана і сама б закопалась у гору ковдр на розкладеному дивані і крутила на повторі Грінча аж поки не заснула. Але в останню хвилину виявила, що доставку їжі у Святвечір не замовиш, усі кур'єри зайняті. Довелося натягати пуховик поверх різдвяної піжами та гупати своїми двома через три квартали до улюбленого ресторанчика. Звідти вона вже поверталась з пакунком суші ролів та апельсинів. Дивне поєднання, але Лана старалась реанімувати святковий настрій як могла.

Лише тиждень тому вона нарешті розійшлась з хлопцем, що само по собі не було поганою новиною. Але друзі вже мали плани на свята, а їхати до рідні означало б довгі пояснення і вислуховування непроханих порад.

Так — їй вже за тридцять. Так — чергові стосунки не склалися, і кар'єра не те щоб обіцяла найближчим часом карколомний зліт. Ні — видавництво все ще не погодилось видати її збірку поезії. І що з того?

Насправді їй подобалось своє життя, подобалось затишне хаотичне лігво, яке рієлтори називають квартирою-студією. Подобалась не надто метушлива робота з вільним графіком, завдяки якому вона могла годинами просиджувати над віршами. Подобалось ось так запізно гуляти на самоті вулицями рідного міста без жодних вагомих причин чи цілей. Просто бути.

Зупинившись на перехресті, Лана замріяно заплющила очі і глибоко втягнула в груди морозне повітря. Й підстрибнула, нажахана, коли щось потерлось о її ногу.

— Та щоб тебе, бісове створіння. Звідки ти тут взявся? — заголосила вона, коли серце перестало вистрибувати з під ребер.

Худющий сірий кіт нагострив вуха, зверхньо підняв хвіст і нічого не відповів. Зробив вісімку навколо її ніг та недвозначно ткнувся мокрим носом у паперовий пакет з ролами.

— Не віддам! — запротестувала Лана, — Це моя святкова вечеря.

— Няв — пронизливо відповів співрозмовник, натякнувши на брак порядності та емпатії у жорстокосердої панянки.

— Ну добре, ходімо купимо тобі консерви. Але суші не віддам. — застерегла Лана.

— Няв — чи то погоджуючись, чи іронізуючи промовив кіт.

— І де ти тільки взявся на мою голову.

Вже вдома Лана висипала котячий корм у миску, підсунула під нахабну котячу морду і взялась за приготування святкової вечері. Розклала на найгарнішу тарілку роли, нарізала помаранчевими сонечками апельсини і з почуттям виконаної місії вмостилась на диван. Не встиг Грінч вилізти зі своєї печери, як на кухні щось спочатку брякнуло, а потім пронизливо дзенькнуло, сповіщаючи про розбитий посуд.

— Ах ти ж малий паскуднику, а ну йди сюди.

Кіт очікувано не відгукнувся, довелось вилізати з під ковдри і йти шукати. Миска від котячого корму валялась на підлозі перевернута і надтріснута, але не розбита вдрузки.

Дзинь! — почулося вже з кімнати.

Передчуваючи катастрофу, Лана заглянула за кут.

— Ах ти ж Йуда! Я за ті суші пів зарплатні віддала, підступний ти зраднику!

На пухнастому рожевому килимі у художньому безладі валялась перевернута тарілка з рисом, що лишився від ролів. Йуда смиренно вилизував лапи й кумедно мружився на мерехтливі ліхтарики.

Лані пригадалось, як її колишній погрожував, що зостанеться вона самотньою жіночкою з купою котів. Хоча дивна якась образа. Лишитися самотньою без котів здавалося набагато сумнішим.

— Йди вже сюди, Йуда, що ти як не рідний.

Лана підтягнула на ноги пухку ковдру, тільки шкарпетки з оленями лишились стирчати заради святкового настрою. Йуда виліз на коліна, покрутився, потоптався вмощуючись, і замуркотів наче дрібний пропелер. Тепло пухнастого тіла й заспокійлива вібрація муркотіння заколисали Лану раніше ніж Грінч встиг поцупити подарунки і ялинкові прикраси. Цього року Різдво для неї залишилося не вкраденим.