Скринька різдвяних див

Священник Михаїл правив святкову службу, й серце його переповнювалось радістю. Парафіян набилось повно, навіть на порозі товпилися ті, кому всередині невеличкої його церкви місця не вистачило. Довелося залишити двері відкритими, і крізь них було видно, як сніжинки повільно осідають на плечі найвідданішим вірянам. Свіже морозне повітря мішалося з ароматом стопленого воску та мира. Михаїл потай посміхнувся у бороду.

Той рік на Різдво народу зібралось не багацько, бо не призвичаїлися люди ще до нового святкового календаря. Воно й зрозуміло, зміни не легко даються, навіть коли знаєш, що то зміни на краще. Самому йому душа раділа, що тепер Різдво перетвориться на головне свято року. І чекатимуть люди на першу вечірню зірку, а не бій курантів, а діти розігруватимуть вертеп на шкільних виставах і співатимуть колядки замість пісень про ялинку. Ялинки звісно теж будуть і подарунки, і смаколики, але то буде не головним. Так він сподівався. Михаїл посміхнувся власним думкам і збився з тексту. Народ у церкві загомонів, розсміявся незлобливо з замріяного священника. Нехай сміються, всі заслуговують на радість у святий вечір.

Служба і справді вийшла особливою, натхненнішою. І хорові співи звучали гармонійно, і церковні дзвони голосно розносили по світу добрі вісті. Люди, вдячні і щасливі, висипали на вулицю, сповнені нових надій і благодаті. Михаїл розумів, що так протримається не довго, а все одно тішився. Не настільки він наївний та відірваний від мирського, аби вважати, що одне різдвяне диво може змінити людську натуру.

Дуже скоро натхнення розвіється. Те, що вчора було мрією про порятунок, перетвориться на буденність, і люди перестануть відчувати вдячність, повернуться до чвар та зневіри. Він також повернеться до сердитого бурмотіння, що парафіяни являються до церкви лише як припече, або як весілля справляти чи малят хрестити. А так щоби просто завітати, подякувати за страшну жертву, що принесена заради їх життя?

Тож скоро Михаїл знову буде бідкатися і журити непутящу паству. Не такий вже він інакший від усіх інших, хіба що риза нарядніша. Воно й не дивно. Диво, що незважаючи на всю темряву в людських серцях все ще знаходиться місце для віри та доброти. І усвідомлення недовговічності не віднімало від благословення святого вечора. Нехай лише сьогодні, але молитви лились щирі, і парафіяни сповнювалися справжнім щастям та любовʼю до ближнього. Світ святкував день народження Ісуса, і небо було мирним, і зірки на небі сяяли так, ніби ніколи не згаснуть.