Скринька різдвяних див

Артем ненавидів чергувати на свята. Зазвичай у його маленькому містечку траплялися один чи два виклики швидкої за ніч, а в перервах і подрімати можна, і чаю попити. На свята ж присісти нема коли: то нетверезий водій, то необережно підірвана петарда, а ще бійки та звичайні отруєння алкоголем. Але сьогодні ніби обійшлося. Майже опівніч, а досі жодного виклику.

Як наврочив, телефон пронизливо заверещав. Гіпертонічний криз, тож трястися йому по кучугурах добрих сімдесят кілометрів.

Як тільки увійшли в хату, Артем второпав, що виклик хибний. Присмертна Ліана Федорівна зустріла лікарів швидкої на порозі при повному параді — з рожевими щоками та у святковій хустинці. На столі у велетенському тазику спочивала гора пиріжків та печива. Не схоже, що господиня лежала весь вечір знесилена, як то телефоном скаржилася.

Таке не рідко трапляється. Літнім людям на свята самотньо, от і звертаються до тих, хто проявить хоч краплину уваги й піклування, та й відмовити не зможе, бо ж зобов'язані. Такі липові пацієнти страшенно дратували, бо відривали увагу і час від тих, хто міг справді постраждати. На ціле місто й околиці лише дві карети швидкої, до всіх вчасно не встигнеш.

Але сьогодні ніч така — особлива, затишна, що навіть на надокучливу стареньку немає натхнення сердитися. Хтозна, що їй за останні роки довелося пережити, як вийшло залишитися самій самісінькій у Святвечір. Артем швидкома оглянув пацієнтку, поміряв тиск, накрапав валеріанки — толку ніякого від неї, але іпохондрикам так зазвичай спокійніше. І допомогти наче немає чим, і піти чомусь важко.

— А давайте ми вас, Ліана Федорівна, заберемо у відділення на ніч для спостереження.

В бабці очі спалахнули надією, хитрющі, але й винуваті.

— У вас роботи, мабуть, багато.

Засоромилась, очі потупила — саме смирення і каяття.

Ще й Христина, напарниця його, дивиться з докором. Мов, що ж ти, Коваленко, дорослий розумний чоловік, а всяким хитрим жіночкам крутити собою дозволяєш як школяр недосвідчений. А йому й заперечити немає чого. Довелося самому вдаватися до маніпуляцій і робити жалісні очі. Схоже подіяло.

Христина потрусила рудими кудрями в знак несхвалення, але врешті погодилась.

— Не так вже й багато роботи, сьогодні добра ніч, спокійна.

— Дай то Бог! — повеселішала Ліана Федорівна і кинулась прудко збирати пожитки. Загорнула пиріжки й печиво у вишитий рушник, поклала у велетенський плетений кошик.

— Візьму з собою, що ж воно буде стояти стигнути. У вас багацько на відділенні чергують?

— Багатенько.

— Ось і пригостяться. Святвечір як ніяк.