Я запрошу на танок пам'ять або Повість про справжній гештальт

Акт шостий. Дія третя

Дійові особи: ті самі

Місце дії: те саме

На завтра зранку ніхто нікуди не пішов. Вєнік із Наталі варили суп на всіх і маринували м'ясо на вечір. Лєна з Пухом пішли в город, але швидко повернулися, сказали тепер заварку і кавову гущу викидати окремо, а хто не ледачий може донести все це одразу до помідорів, але всім виявилося ліньки, тож найнекрасивішу миску з місцевих визначили під потрібні відходи. Більше до самого обіду цих двох ніхто не бачив, але періодично чув, особливо Пуха, який з'ясовував стосунки з сусідами.

Малеча спершу дивилася мультики, потім не зійшлися у виборі і вирішили зайнятися чимось розумним, добрим, вічним. Точніше, вирішила Марія, а у Вовки варіантів не виявилося. Тому вони малювали ходилку, склеївши кілька альбомних аркушів.

У підсумку Майк залишився сам-один. Роумінг здох ще вчора, тож інтернет-читалки стали недоступні, а паперової книжки взяти не здогадався. Вбогий запас скачаної літератури не приваблював.

Запитав у Вєніка, той подивився на тебе як на інопланетянина, бо читати з дитиною ще дещо зарано, планшет тільки для мультиків, а Наталі, ти знав, цією справою не захоплюється. Залишалася надія на Олену, але... блін... Їй, напевно, і самій потрібно...

Вирішив зайти здалеку.

- Як просувається? - запитав байдуже після обіду.

- Норм. Люблю в землі колупатися.

- У неї там коріння, - підбиває Вєник

- Ага, - усміхається Олена. І до тебе:- Тобі ж, напевно, нудно?

- Та нормально. Тільки почитати нічого не взяв.

- Хочеш, візьми мою читалку, однаково я до неї, скоріше за все, не доберуся.

- А ти?

- У мене ще книжка є...

- То, може, ти мені її даси?

- Навряд чи. Жіночі романи явно не твій жанр.

- Тоді гаразд.

Після обіду пішли на море і проторчали до вечора. Уклавши Марію, Олена принесла тобі читалку, показала малюнок розблокування і знову базікала з Вєнькою.

Так. Цікаво. Вдома в неї книжок мало. Ще тоді, коли жив у них, Олена обмовилася, що тягати за собою бібліотеку зручніше в рідері, ніж у коробках. Отже, все тут і, може, в компі. Подивимося.

Ну, Пелевін зрозуміло. Жадан, Іздрик, Карпа, Забужко, Андруховичі. З новомодних нікого. Праттчет, Желязни, Сапковський, Олді, якась Діана Уінн Джонс, міфи та легенди Індії, "Дивовижні історії нашого часу й давнини" у двох томах, Лао Ше, Акутаґави вагон, Старша й Молодша Еди, "Мій Рагнарок" Фрая, о, Стівен Фрай, Джек Лондон, Конан-Дойль, цього не знаю, й цього, й цю теж. Так, а це що? "Махабхарата"? 12 томів? Блін. "Гендзі"? Невже прочитала? Банана Йошимото. Міссіма. "Сповідь гейші". "Суперниці". Веллер, Поляков. А ще гортати й гортати. Потрібно щось маленьке. А це що? Стругацькі, "Безсилі світу цього". Не знаю такої. Гаразд.

У результаті, на три дні випав із реальності, відповзаючи спати тільки коли сідала батарейка, але й тоді Сенсей і Аятолла, і всі інші кружляли довкола, а інколи з нізвідки випливав Агасфер Лукич, схожий на артиста Леонова у "Звичайному диві", у короні, білому халаті та з портфелем, у якому зникав договір на продаж душі, твоєї душі, між іншим, але що ти просив натомість, було незрозуміло. І чи просив?

Ти щось їв, напевно, пив, скоріше за все бував у туалеті, і, можливо, навіть мився. Точно не голився. Точно не ходив на пляж і не їздив із ними в місто затаритися, побродити і зловити роумінг. Точно не виходив з двору. Взагалі. Жив біля розетки із зарядкою.

Ще добу приходив до тями.

Потім поголився, з'їздив у місто сам, маршруткою, обійшов книжкові. Купив це в папері. І ще парочку. Брінниха і Фоззі. Ржав. Зачитував уголос.

А її жіночий роман виявився Люко Дашваром, "Село не люди".