Інтерлюдія
Інтерлюдія
Місце дії: універ в американських єбєнях, лекторій
Дійові особи: Андрій
Студенти веселою юрбою вивалилися з лекторію і Андрій трохи послабив краватку. Олена права, він - Грегорі Ларкін. Такий самий занудний...
Чи справа не в ньому? Можливо, просто тут важко викладати?
Згадалися лекторії Індії та Китаю. Студенти, що жадібно вбирають нові знання, нехай не заради науки, але хоча б заради свого майбутнього, роботи, житла та родини. З ними він викладався. А тут просто викладає. Як удома.
Андрій гірко усміхнувся. Витратити стільки зусиль, щоб виїхати з країни, але, в результаті, повернутися і боротися за цю саму країну.
Треба ж? Зараз, коли дитяча мрія про Америку сама падає в руки, його дуже хочуть залишити, контракт казка, а він хоче додому, доробити проєкт, побачити Мавпочку і... дружину?
Десь на задвірках свідомості, партизаном у засідці, сиділо занепокоєння і... ревнощі? Невже він ревнує?
Відтоді, як Масяня розповіла про "Міхайла-Потапича", у ньому з'явилося це почуття не страху навіть, а саме підозри... Але ж він завжди вірив, знає свою дружину, як облуплену. То що ж його муляє?
Та стара картинка, яку Андрій ніяк не може забути... Олена і високий красивий чоловік на сходовому прольоті обмінюються шпильками, під дружний іржач оточуючих... Тоді він прийшов до Олени на роботу, хотів щось сказати, але, дивлячись на цю сцену, забув навіщо приходив... Тинявся потім парком Щербакова із зірваними нервами й все ніяк не міг заспокоїтися, не міг зрозуміти сам себе...
Потім, на Груші, він знову побачив того самого хлопця, щоправда, в іншій сотні, побачив страшний сказ укушеного ведмедя, що трощить усе довкола з шаленою силою. І відтоді Андрій уважно стежив за тією людиною. Дивно, але додаткова напруга не заважала, а допомагала випалювати все накопичене за роки стриманості. А те, що залишалося, Андрій скидав у Олену. Бурхливі й спекотні ночі, крем від синців на тумбочці, його подряпані плечі та її стегна у відбитках пальців чоловіка...
Андрій струснув головою. Не на часі...
Шкода, що потім так уже не було...
Але Олена Міхал-Потапича тоді, на Майдані, не бачила. Андрій упевнений...
Коли Мартишка підтягла до камери Ведмедя, Андрій одразу його впізнав. І згадав, як сиділи в наметі їхньої сотні й пили міцну каву з коньяком після особливо важкої ночі. Той самий важкий ведмежий погляд і лінива байдужість від надлишку сили. Ведмідь теж його впізнав, але нічого не сказав. Коротко кивнув і пішов.
Щось часто він став згадувати про дружину. А ж минуло всього нічого, місяць. Невже скучив? І це зараз, коли вже намалювалася на горизонті пасія?
Ні. Він не має права ревнувати. Вони ж від самого початку домовилися, що їхній шлюб - не тягар, а партнерство, де кожен може жити своїм життям, головне - не шкодити партнеру. І Олена прекрасно в курсі коханок, яких її чоловік заводить у відрядженнях. Кілька разів сама ж і підбирала. У Кореї, наприклад, та кумедна австралійка. Або в Англії, Аміта, індійський варіант Соні Мармеладової. Тепер ось, напевно, буде Сюзан, необтяжлива та дурнувата, яку він кине без жалю....
Усі ці роки Андрія абсолютно не цікавило, чи є у дружини хахалі. То чому зараз він раптом так рознервувався через Ведмедя?
Йому потрібно готуватися до наступної лекції, а він думає про дружину...
Закинувши в себе денну дозу таблеток, Андрій відкрив лептоп і зосередився на роботі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!