Вода

- Ну, Юрію, що привертає найбільше увагу сьогодні? - зацікавлено запитала продавчиня.

Юрко ж думав: а чи своїм мозком, він робить зараз вибір? Можливо вода програмує його дії та думки?

Увагу привертає квіточка, що висохла між сторінок книги. Всі мабуть у шкільні часи так робили, на гербарій. Та продавчиня, наче знала, на що впаде його вибір.

- О, ніколи не пізно зворушити минуле, це допомагає жити в майбутньому. Всі мріють про машину часу, щоб щось змінити. А для чого? Ось минуле, аналізуй та йди вперед!

- Так, я вже бачу її, вона стоїть біля вікна, - замріяно, як у сні промовив Юрко. Сонце, через скло падає на її волосся і воно наче сяє.

Це так божественно! Це вона!

*****

- Оленко! - зараз буде дзвоник, побігли на урок, - гукали її подруги.

Вона повільно повернула голову, та на мить, наче затримала погляд на Юркові. Та він, одразу , зробив вигляд, що не дивився на неї. І тоді, з легкою посмішкою, вона побігла в клас.

- Це вона! - волав внутрішній голос. Та, що ти шукав! Ну ж бо, чого ти стоїш?

- Ти що, дурний? - говорив з внутрішнім голосом Юрко. - Що просто так, вже й бігти?

- А як же, біжи, хапай! То твоє! І нікому не віддавай!

- Що ти верзеш? Я навіть її імені не знаю!

- Добрий день! То познайомся...

Що, так і будеш на відстані ловити погляд?

- Та замовкни вже! Зараз урок буде. Потім, все потім...

- От пустоголовий, та ти боїшся! Он, як кінцівки трясуться... - Пустомеля, пустомеля...

- Кажу, тобі, замовкни!

Подзвонив дзвінок.

Було не до уроку. Юрко подумав та вирішив написати листа, щоб передати його однокласницею.

От, тільки вибір був не простий, кому то діло довірити?

Напрочуд, в класі було геть тихо. Вчителька розповідала нову тему. Він ретельно обходив поглядом своїх однокласниць. Кому ж, таке серйозне діло довірити?

- То де ти там дівся? - звернувся він знову до внутрішнього голосу. - Чи, ти, тільки обзивати гаразд?

- Якщо Оксана?

- Ти що дурень? - Вона прочитає і вже завтра...ні, вже через перерву, буде знати вся школа!

- Ну, тоді Неля?

- О, ще краще! - Ця, ще й керівниці на жаліється про то, що в тебе в голові.

- Таня?

- Таня сама на тебе придивляється. А може, вона, тобі подобається?

- Не знаю, гарненька! Та я, якось за шкільні роки звик до неї. Не те...

- О, не те! Дивися, яка стать. Кров з молоком, все при ній.

- Та я , для чого тебе гукав? Га!

- Зрозумів...тоді - Лариска Рудькова, вона спокійна, не пліткує. Те, що треба!

- Ну добре, домовилися. Йди вже...

- Отакої, йди вже...а хто з тобою про ноги поговорить?

- Юрію! - почувся голос вчительки, - про що я зараз розповідала? - Може дома вже спатимеш?

- Вибачте Тетяна Петрівна!

- На перерві підійдеш і розповіси, про що був урок. Сідай.

- Оце вляпався, - думав Юрко. - Ти, ще тут? - Та, тут я тут, але вже йду. Он вчися, вчися хлопчику, бо ще заробиш на горіхи...

Увечері розпочалося дивовижне дійство. Юрко, писав свого першого листа дівчині ,та як завжди дивився у своє вікно на річку.

Збиралися хмари, мабуть піде дощ. Навіть пташки, поховалися в своїх гніздечках. Деінде цвіркотіли цвіркуни, а теплий легкий вітерець ніжно дмухнув у вікно, наче в підтримку, доводячи це таємне дійство до піднесеного настрою.

- От чорт,- лаявся Юрко, - ви що, всі чекаєте, що я писатиму?

- Ні, але можна подумати, що ти тут один, - зауважив внутрішній голос. Звісно, ми всі чекаємо, чи піде дощ?

Перший грім , осяяний блискавкою, зненацька перелякав Юрка. - От брехуни! З чого ж почати? - Незнайомко! Ні, дівчино! Ні, незнайомко! Я хочу познайомитися з вами! Ви подобаєтесь мені... Десь на річці у березі за гомоніли жаби.

- Ну ось, вже регочуть...

- О - о, ще напиши, які в неї гарні очі чи груди.Оце ти дав, ще не знає, як звати, а вже - подобаєтесь мені...

- Так, подобається! - а що ж тоді писати?

- Ну добре, пиши, що хочеш. Я пішов спати...

На даху цокотіли перші краплі дощу. Чомусь, тоді, у дитинстві він викликав зовсім інші емоції. То було безкінечна радість та щастя. Неймовірна прохолода, грім, блискавки - це було, так фантастично. А босоніж бігати під час дощу, по траві та калюжам? Ми щасливі, бо ростем - казали дідусі та бабусі.

Частина 4

Мелодії кохання

А воно й так, ще живі батьки та бабусі з дідусем. Чом не щастя? - біжи, хапай його найяскравіші прояви дитинства та молодості. Співай, як співали батьки, бо іншого такого часу не буде!

Пішов гарний дощ. Очистилося повітря від пилу. Легені вдихають на повну, наче й не було ніяких хвороб.

Серце тьох кало в такт дощовим краплям, що тарабаніли по склу та підвіконню.

Юрко набрав повітря, та й знову взявся до письма. Вода наче мати давала йому свою ніжність.Цебеніла по склу наче тиха мелодія кохання, що народжується у душі.

- Ай, хай там, як буде,- вирішив Юрко...

- Пишу тому, що бачив, як сонечко бавилося вашим волоссям, і на це можна було дивитися вічність. В вас, є надприродна краса.

Мені дуже захотілося познайомитися з вами! Якщо, ви не проти, у суботу о десятій, буду чекати вас на мосту біля річки.

Юрій.

Дощ все більше набирав обертів. Вода наче відчувала, що діло зроблене. Лист написаний. Юрій дивився у вікно крізь потоки води на склі, все далі і глибше спрямовуючи погляд. Він відчував, як вода, наче матінка пестить його по голівці, цілує та поглядом з яскравою усмішкою схвалює його дії...

Де дощ - там і сон...

Вранці Юрко вже не міг дочекатися того моменту, коли передасть листа. Батьки, вже були на роботі, тож він хутенько зібрався і набагато раніше поспішив до школи.

Сьогодні був особливий день, тому що після нічного дощу захотілося жити, як ніколи...

Він йшов щасливий хоча нічого, ще не вирішилося. Піди знай, як все повернеться?! Юркові здавалося, що всі бачать його настрій і при зустрічі проводять усмішкою. Навіть кішки, сьогодні дорогу не перетинали, як завжди. Глянувши на шкільний тин зрозумів, що раніше не приділяв уваги, та сьогодні з неймовірною гордістю прочитав: " Сергій + Оксана =❤️". Прочитав з впевненістю, що скоро тут буде, ще один напис і з шкідливою посмішкою, щасливий собою, дав пенька своєму внутрішньому голосу...

- О, а це за що? Ще вельми по воді писано... Ну, ну побачимо!

*****

- Лариско, Лариско! - ще не встигла зайти до класу дівчина, як Юрко кинувся в бій. - Можна тебе на хвилинку?

Лариска поправила волосся, швиденько оглянула себе на предмет дефектів, та вдоволена своєю статурою вирушила до Юрка.

- Так, я вже йду. Не дивно, вона теж бува поглядала в його бік. Молодість, гормони, всі мабуть думали колись, чому приходить мить, коли ми починаємо дивитись на протилежну стать, вже з іншої, ще невідомої точки зору. Хоча звісно, вже давно знали, як і що. Та чомусь такий момент у потребі відносин настає зненацька, чи нам вже робити більше нічого?

- Чого тобі ? - в самовпевненому тоні запитала вона.

- Слухай, Лариса, а ти могла б одній дівчині тихенько листа передати?- щоб менше хто знав.

Лариса помітно "відсторонилася" від рожевих думок та враховуючи дружні стосунки обрала правильну позицію.

- Гаразд, передам! Отримавши листа та коротку інструкцію про предмет інтересу, вона без особливого зацікавлення "почапала" до сусіднього класу, навпроти по коридору. Коли повернулася дала коротко знати, що все - GUT!

На наступній перерві, вона залетіла до класу з конвертом у руці і з сяючою посмішкою на лиці.

- Ось відповідь ! - відносно спокійно промовила Лариска.

- Дякую, з мене " чіколадка " - і протягнув винагороду. Все було ясно без слів, бо було написано в її очах: ну ти, якщо... я, ще передам!

Це була така довгоочікувана мить, Юрко знайшов собі місце, де він був би відносно на одинці і не знав, що й робити...

Різні думки блукали в голові, але ж потрібен результат. Він покрутив листа в руках з усіх сторін. Охайно складений трикутником, ще й наче всередині, щось є?! Тоді він понюхав його в надії зловити бодай який запах дівчини, та знову покрутивши в руках почав розгортати.

І тут, знову з'явився він...

- Ну, і що ми там хочемо побачити?

- Слухай, де ти взявся, підглядати прийшов?

- Давай, давай відкривай, та не думай, що там освідчення в коханні: о, Юрій, я так довго чекала, коли ти нарешті напишеш мені! О, я вже хочу обійняти тебе!

- Ох і стерво ж ти, а ще живеш в мені!

- Обізвався! Що забув, ти - це я, а я - це ти! Читай вже...

З середини листа, прямо в руки випала рожева сушена квіточка.