Вода

Квіточка, хоч і засохла нанівець, та була гарно розправлена, всі пелюстки виглядали наче живі. В листі неочікувано був короткий текст:

Звуть мене Оленка. Я згодна на зустріч.

- Так і познайомилися. Перше кохання, тому й цінне для людини, то перші моменти, коли відчуття переповнюють душу. Ми дорослішаємо і хоч по суті діти, робимо не дитячі вчинки.

- Цікава історія,- промовила здивована продавчиня! А, що ж було далі?

- А, що далі?! Зустрічалися, та були такі сором'язливі, що ходили, як мумії, іноді зустрічалися поглядами. Я навіть не пам'ятаю, про що балакали?!

- Ого! Оце так зустрічі,- продавчиня подивилася скоса, наче була експертом у відносинах. - І що, набридло?

- Ні, нам так подобалося.

- А, як же емоції, що геть нічого не відбувалося, - продавчиня, вже сама почала втрачати інтерес.

- Чому ж, емоції пам'ятаю, то ж було все вперше. Вони незабутні та неочікувані...

На Новорічному шкільному балу грала романтична музика. Та хіба ж, Юрій, її чув? Він думав про те, що вже майже пів року зустрічався з Оленкою і за цей час, навіть не доторкнувся до неї. А сьогодні, треба буде танцювати. Тому він вагався та соромився підійти до Оленки, наче то все знову вперше. Врешті-решт, він зрозумів, що коли він буде вагатися, хтось сміливіший візьме, та й поведе її в танок, а цього він не переживе. Хоч і сором'язливий, та мав повні штани ревнощів...

Він повільно рушив до неї, а в голові: Хоч би, не засміялася!?

Але Оленка, не засміялася. Для неї теж, все було вперше і Юрко перший хлопець, якому вона дозволить торкатися талії. Вона вагалася в межах цієї дозволеності, тому, що й вчителі наглядали про то! А їй, ще так хотілося, того першого поцілунку, тому що був страх, не поцілувати першою. Але, з іншого боку розуміла, що наврядчи...

- Доброго вечора Оленко! - Юрко, ще невпевнено поглядав на чудові її очі. Якийсь далекий вогник надії горів у її очах, що аж перехоплювало подих.

- Доброго вечора! - Ні вона повинна витримати, тому, що Юрко зараз був такий кумедний. Ще, трохи і засміється...

- То що, потанцюємо?

- Звісно потанцюємо,- мовила Оленка, та подалася вперед. І Юрко, не второпів, підхопив її за руки і повів в центр зали. Він повернувся до неї лицем, посміхнувся, а потім, ледь торкаючись взяв її за талію. Якось, перехопило подих, вона була тендітна та струнка, її тіло ледь відчувши тепло його руки, за тремтіло з усієї сили. Це було неперевершене відчуття ніжності і з тремтінням дівочого тіла, йому стало страшно за неї. Він легенько привернув Оленку до себе і повів у танок.

Хіба чули вони музику?

- Знов мовчки, знов мовчки! Ну поговори з нею! - знову заволав внутрішній голос.- Хоч за погоду спитай... Та Юрко не чув і його. Вся його увага була там, де він вперше відчув тепло та запах дівчини.

- Ну, не озирайся, - знов, щось молов його внутрішній Юрко,- крила, ще не виросли, а що вже хочеш полетіти? - Ти, ще то й - ніжками, ніжками, он дівчину свою тримай! А м'якенька яка, правда? Та Юрку вже, так хотілося поцілувати її, але не можна. Пильні очі вчителів поряд і все прекрасно бачать, де руки, де очі. Все повністю сканує їх пильність, тільки що, по хатах, вечір закінчено.

Юрко подивився в тий бік, де вони стояли, і його почали веселити ті погляди вчителів.

Микола Степанович, вчитель фізкультури, дивився з посмішкою до самих вух, в його очах читалося бажання: оце б, самому потримати когось за талію , з погляду на посмішку, десь там у мріях, він так і робив.

Валентина Вікторівна, завуч школи, нервово трусилася. Вона страх, як не була в захваті, від таких танців. Хтось, щось, кудись, не дай Бог! Це все, що читалося в її очах.

Олена Петрівна, наша улюблена вчителька та керівничка, щось подумки на співувала в такт музиці, мабуть десь у своїх мріях стала сама молодою та кружляла зі своїм хлопцем у своєму танку.

Директор періодично заходив до спортивної зали, де зазвичай відбувалися шкільні збори та вечірки, стояв дивився, та нетерпляче кудись йшов. Між старшокласниками ходив жарт, що у нього в кабінеті накрито стіл і він нетерпляче чекає закінчення шкільного вечора. А найсміливіші і зовсім реготали, мов він бігає у кабінет і там сам по чарочці, по чарочці. Отак, собі шушукалися, а що, молодість - дурість!

Після вечірки була довга дорога додому. Вони весело сміялися від вражень, та несли глибоко в собі, ту першу ніжність та тепло, коли їх тіла торкнулися вперше один одного. В голові Юрка, знову тихо шуміла вода даруючи спокій від вражень, хотілося більшого, та він так і не насмілився поцілувати Оленку. - То, що біля ялинки у новорічну ніч? - запитав нарешті Юрко.

- То, це вже завтра, а ти прощаєшся, як на місяць, - засміялася Оленка. - І правда, завтра! Так і сміялися під перші зорі, що як вогники світили їм дорогу щастя, з'являючись на небосхилі. А там і серпанок почав виглядати з-за обрію, мов - Я все бачу! Сьогодні найщасливіший день в їх житті сповнений відчуттів, запахів та проявів кохання...

- Боже, як неймовірно! - мовила продавчиня, я аж заплакала і сама згадала свої перші зустрічі. - Дякую вам, це так неймовірно! То ви, так і не поцілували її взагалі?

- Уявіть собі! Але одного разу, вже був на сто процентів готовий поцілувати, та саме тоді все вирішилося, як найгірше для нас...

Саме болюче, це втрачене кохання, тому що воно і є самим справжнім! Коли діти, ще не знають дорослого життя. Душі їх відкриті один одному, а серця співають, як птахи. Потім приходить страшний біль...

Їх багато, дітей кохання, тому, що життя продовжується... Галинка бігла з гори, через гай до річки і несамовито верещала, а сльози випікали їй очі.

- Хіба маю я тепер жити? Як? Ніхто не пригорне до грудей, не заспокоїть, та не поцілує! Їхні зорі в місячну ніч заснуть назавжди...

Через то й же гай в страшну зливу біг і Юрко в надії, що його кохана Оленка прийде на побачення. Він падав у глей та бовтався у ньому, намагався піднятися та не зраджував знову серця. І бігли вони, як багато інших(хіба гай розкаже), до самого мосту на греблі, під віковими вербами. Де сама природа, здавалося, всіх їх врятує від того першого нестерпного болю. Вони кидали свої тернові вінки, зів'ялі квіти, а дехто і сам летів, до страшної течії, головою в камінь...

Ми дурні - бо молоді! Навіть і той, хто не втрачає, таки загубить десь у тих вербах своє кохання, тому, що відкриє нову сторінку свого життя - відповідальність. А вона гострими своїми шипами залізе в руки, та за плете тим верболозом, щоб від дорослого життя, ми злетіти не змогли . І доля співатиме інші пісні і будуть інші рядки, та приспівом буде - перше кохання! Втрачене назавжди, бо не повернутися нам назад...

- Після такої історії, я б повернула вас назад, та обирати треба вам, - занурилася продавчиня. - Оце тобі й квіточка?!

- Ні, назад я не піду, бо втрачаю час. Я пам'ятаю, як говорив з водою, коли втратив всі надії,- мовив Юрко і підняв зі столу кіпу своїх малюнків з кресленням стихій. То мабуть піду туди... Саме серце звало його вперед і подякувавши продавчині піднявся в верхній коридор до дверей, за якими знов почув капання води та шум вітру. Знову плакала дитина і він не вагаючись зайшов у двері...

Частина 5

Стихії

Про що думають діти в дитинстві? Це, така собі дитяча філософія мрій. Скованість рухів та той безмежний час, що проводив Юрко на вікні допомагали йому не просто думати , а й відчувати все по іншому , до найменших миттєвостей природних явищ. То зовсім інша філософія - не дитяча і не доросла, не знаючи наукових основ він відчував все серцем довіряючи зору, слуху та запахам. Він став навіть відчувати, коли почнеться та скінчиться дощ.

Одне питання, мабуть загальне для всіх і одне з перших, то таки: а звідки все взялося? Юрко знав, що перший хто йому скаже правду, то була бабуся...

- Все сотворив Господь, - казала вона, - він всюдисущий і могутній!

Не раз, дивлячись у своє вікно він хотів побачити його й свою відповідь, до поки не зрозумів, що саме всюди суще у природі то вода. Вона наповнює цей світ свіжістю та красою, вона в кожному подиху, якому для нього так не вистачає повітря. Все в його уявному світі було сповнене енергії так, що його Всесвіт жахав саме майбутнє...

Дитяча філософія Юрка , це любов до всього живого, різноманіття форм та звуків, що навіть ті короткі миттєвості на дворі були сповнені щастя. - Ти прекрасне, життя, - кричала його маленька душа , у кожній бризці дощу чи роси відчувалася неймовірна прохолода, спокій та насолода, немов ,сам Господь привертав його до своїх грудей.

Але, потім почалось знайомство з людьми. Яким хотілось більшого для себе, кращого ніж у інших. Був перший біль і біль втрати першого кохання, а далі жахи дорослого життя. Нелюдські відносини в армії всі приниження однієї людини іншою. Ні! Він не став одним із них! І філософія, що до людей, для нього назавжди зміниться, вся біль та втрати за життя стануть фундаментом його нової філософії визначення і істинного призначення всього на землі.

Найперші свої розумні думки Юрко викладе у творі з біології, коли напише, що Земля - наша мати, вже втомилося годувати своїх дітей грудьми , пора схаменутися і думати про майбутнє, а не бездарно використовувати її ресурси не на благо цивілізації. Цивілізація, що сама у себе купує ракети нікуди не полетить, а тільки знищить себе бо "вдавиться!" Вчитель, тільки рота відкрив, а Юрко відчував, що все написане зараз і потім , то від природи, як потік стихій а його мізках, дарунок всюдисущої води!

Одного разу, був зовсім інший потік інформації, коли Юрко випив склянку води і побачив звичайний хрест. Чому ми несемо свій хрест! - Кажуть так, тому, що Ісус ніс його за нас! - розповідала йому бабуся. - Господь віддав єдиного сина, який хотів спасти людство від гріхопадіння, у вірі до батька свого. За це і був розп'ятий на хресті, який ніс до своєї страти. За гріхи наші розп'ятий, тому і ми несемо тепер свій хрест, але ніхто не приділяв уваги тому, чуму ж воскрес Христос. Нова Юркова філософія відкрила для нього цю картинку по новому. Сліпа віра закриває очі перед істиною, для чого шукати істину, коли у вірі ми прийшли до служіння господу нашому. Але ж, йому потрібні були відповіді...

Тепер, коли він трохи підріс і мав поняття про життя викарбувані в боротьбі зі своєю хворобою, то знову відчув прилив сил та інформації. Вода знов зацебеніла в скронях з новою силою, він взяв кіпи паперу та почав малювати побачене у склянці води. Потім, він скаже собі: це ж закон існування всього живого, то ось як відбулося воскресіння!

- Що, знов "забулькотіло",- єхидно запитав внутрішній голос, - аж руки димлять! - То, ось я, дещо тобі розкажу і в цьому нашому житті думок ти побачиш істину.

- Я стою на землі, а навкруги вода по всій нашій планеті і там друже зверху, де ще ніхто не бував. Пірнути у воду без води, ось тобі перша загадка?

- Це значить, що людина, як носій біологічного тіла без води довго не проживе! Щоб бачити Всесвіт, треба розчинитися у воді?!

- О, хлопче, ми робимо успіхи! Коли ми розчиняємося у воді, вона надає нашій сутності форму існування у тому середовищі в яке вона потрапляє. Вода - як життєдайна глина нашого творця. - Земля, вода, це не все, що я тут бачу. Скажи, що тобі , ще потрібно для життя?

- Мабуть енергія та повітря!

- Правильно, от тобі, ще дві стихії, вогонь - ще символізує енергію і повітря, це збагачення водяної основи існування. Тому і люди, не можуть просто полетіти до зірок, без збагачення води у закритому просторі у своїй біологічній формі. Анунаки - єдині, хто подорожував цілою екосистемою Нібіру.

Збагатити воду можуть лише стихії, які дали землі природну оазу. Стихії діють між собою збагачуючи одна одну. Людство в своєму гріхопадіння - це не збагачення, а виснаження ресурсу для свого ж життя. Воно і досі не зрозуміло, як треба цінити своє життя!

- А, що ж далі?

- Ну, ти, як не я! Про стихії ми подумали, то малюй бери, раз тримаєш в руках джерело збереження інформації, та випий склянку води, щоб з'єднатися з космосом.

- От, тепер моя черга на дороговкази, а то, як життєві насолоди, відразу - заховайся! Поговори зі мною ,хлопче! Камінчик почав рахувати твої хвилі - пам'ятаєш жабку? Ото ж! Тепер сам і не забувай поєднувати всі постулати, що свідчать про стихії, а то релігій багато на одного Бога, як і на стихії.

Юрко взяв листок паперу і почав малювати хрест. Думки тепер самі бозна звідки черпали інформацію, але не безконтрольно.

- Три кита, що держать землю, три слона що держать землю??? - думав Юрко,- то це загальне з хрестом явище, трьох однаково впливових стихій, що тримають життя на землі. Земля - основа, Вогонь - рушійна сила, Повітря - середовище існування. Виходить Вода - це вже всюди сутність нашого Господа, його очі, вуха та мозок, життєдайна глина з якої все створено!

Вода. Ота, прісна краплина по відношенню до морів і океанів земних, без якої людство не має майбутнього є ніщо інше, як сльоза Господа - найвища цінність, яку людство втрачає, як і він втрачав сина за гріхи наші!

- Он, як ти ввімкнув свій мозок! - знову проник в Юркові думки внутрішній голос.

- Вже й закон вивів існування. А що, як я тебе трохи накручу? У кожної стихії, свій період для форм існування на Землі, що постійно змінюється. Оті всі дракони, гноми, одним словом, вся міфологія земна - це не казки, а реальні форми існування різних періодів кожної стихії... Це так, для роздумів на майбутнє. Ще й першоджерела є, про які достеменно знає , хіба тільки Папа римський, а може й нема , спалили то, щоб ніколи не згадувалось. Але ж , на все в цьому світі свій час! - Не відволікайся, життя довге для роздумів, але не для існування твоєї форми. Хромосоми ведуть боротьбу з пір появи Пандори на землі Атлантів, що були створені по подобі Божій. Як , тобі, така версія? Чи таки Адам та Єва?

Атланти збивають на свою голову корабель Пандори і з'являється так званий ящик Пандори з іншими хромосомами. Атланти помруть, як динозаври, а їх хромосоми і досі ведуть боротьбу за життя від хвороб втративши первинний імунітет від змін кровозмішення, тому що Бог не дав нічого для смерті, тільки для життя вічного, все неземне від..., але досить , вся ця каша в твоїй голові, не для людей, а для тебе тільки спроба заглянути за завісу таємниці створення та існування, тому що біблійний армагеддон справжній, тільки тоді все розкриється. Не переймайся... Для людей ти... - Добре, промовчу, а то залишишся без моїх цінних вказівок.

- Я дійсно, вже починаю все плутати від інформації, - кричав Юрко.- Геть! Дай мені зосередитись, якесь богохульство все!

- Добре, умовив. Буде день, то й їжа буде, для твого мозку. Розважайся...

Все в цьому світі складається з простих постулатів та законів, ми просто не вміємо правильно зосереджуватися та відслідковувати непотрібне, як Тесла наприклад, але він не сподобався світу брехні. Ми повинні думати, як нам кажуть, що то правильно і в науці і в релігії, от дещо тільки не зійшлося і релігій багато і закони - лише одні гіпотези, щоб правди ніхто не дізнався.

- А закон існування виходить, - втішив себе Юрко. Хрест з розміщеними стихіями виглядав так: хрест стоїть на землі з верху Вода, праворуч Повітря ,а ліворуч Вогонь. Похила на хресті, що веде до Землі, є ніщо інше, як існування. Терези правління стихій, дорога або до раю, або до пекла. Закодована інформація про воскресіння Ісуса і закон Всесвіту, який звучить так:

Порушення екологічного(Повітря-Вода) чи енергетичного(Вода- Вогонь) балансу веде до зникнення життя на Землі! Така проста істина, закодована у простому хресті - символі існування. Або дорога нагору, або вниз, вибір індивідуальний, але при тримання закону веде до вічного життя сутності в різновиді подоб існування.

- Вода, я обожнюю тебе!- крикнув Юрко. Він підійшов до відра і почерпнув філіжанкою чистої, іскристої, що грала маленькими хвилями та сонячними зайчиками , які мов посміхалися до нього, води і поглянув крізь неї, як крізь час, а потім з насолодою отримав свою нагороду...

- Ну от, Юрчику, ти знову тут, - почув він тільки-но зачинилися двері. - А, як давно не розмовляв зі мною? Мабуть сердився за ті іспити життя? - Ти, сам просив цього! - За все, що ти просиш є своя ціна! - Хіба не зрозумів ти цього за свій час життя?

Від річки йшла прохолода, чи то, від старої вже верби, скільки часу пройшло, навкруги вже був цілий ліс. За весь час , тут нікому , нічого небуло потрібно, наче саме життя пройшло без зупинки цим місцем. А в дитинстві тут купалися, а скільки тут було людей, про море мало хто й думав, та й машин тоді було - по пальцях перерахувати можна. Юрко, бува з вікна й рахував, скільки в одну сторону греблі проїде, скільки в іншу.

Рідні місця, як давно він тут не бував, холодно стало і звуки вже не ті і повітря зовсім інше. З інших країв, тебе так тягне додому, а повернешся - чужий і люди зовсім інші. Вже й жабку не кинеш, майже болото...

- Зрозумів!,- відповів тихо Юрко, і вода заволоділа його мозком та думками, щоб дізнатись про інші його життя та заглянути в той глухий кут, що був у коридорі...- А, що ти, бачиш зараз, коли чуєш ті краплі з крану? Про, що плаче твоя душа?

- Схід, схід суходолу... Вся земля стає дибки від страшних вітрів, повітря від вулканічних вивержень набуло пекельного запаху та присмаку. Лава точиться, як сльози матінки Землі, сльози на литі кров'ю Більша частина Індії, Італія, Японія,частина північної Америки, навіть Крим поступово ідуть під воду, сильні землетруси, оновлення материків топить старі землі, мабуть почалося відтворення ...

- Ну от, те що ти хотів! Не страшно?

- Страшно матінко! Та, чи можу я забажати іншого?

- Пізно, але ж, ви, заслуговуєте на це!

- Не вже, час існування людства вичерпано і знову з'являться дракони, чи ті кляті гноми?

- Ні, це кінець історії. А спочатку буде війна, а хочеш, ще й метеорит, що з дитинства душив тебе тиском? Але ж, ти хочеш це все бачити, насолодитися помстою? Якщо, це все - тобі пора...

Юрко кинув свою писанину у воду і бігцем, вийшов у відчинені двері. Сльози води потекли скронями: так, цього хотів я...