Закоханість.

Ти не знала, як мене впізнати,

Давно спалахнула й тихо згасла.

Обходила стороною та ігнорувала,

Як я думала — назавжди.

Я побачила двері прочинені,

Щось звало й кричало в мені:

«Невідоме може поранити!

Проходь мимо, не заходи!»

Але все ж несвідомо наважилась,

Заглянула й застигла, вражена.

Там серце яскраве знайшла,

Що сяяло, як ранкова зоря.

Тут ти увірвалась в мій простір,

В надійну фортецю мою.

Прийшла раптово, непрошена,

Занепокоїв душевну струну.

Обпеклася вогнем, завертілась у вирі,

Занурившись повністю у пристрасть п’янку.

Хотіла все ж знати, чи не помилилась,

Чи знову готова весь шлях цей пройти?

Коротка мить радості та надія на щастя

Промайнула, як блискавка, стрімко в мені.

Злетіла до сонця — та додолу я впала,

Ці двері закрились, лежу на землі.

Навіщо приходила? Я не просила!

Отруйною змією у мене вповзла.

П’єш мої сльози, затуманюєш розум,

Смієшся з мого болю та жадаєш іще!