Електронні книги / #закоханість (86)

Запах твого волосся,

ніжність твоєї шкіри,

занурююсь в твої очі,

наче в безодню сіру.

Занурююсь з головою,

затамувавши подих,

а серце гарчить мотором,

а серце — суцільний опік.

Занурююсь, наче дайвер,

якому бракує кисню.

І як меломан в угарі

занурююсь, як у пісню.

Занурююсь, наче кухар,

в твій смак і його відтінки.

Без тями пірнаю у рухи,

віддавшись владі інстинктів.

Занурююсь, немов хакер,

у код почуттів і одразу

занурююся думками

у миті, коли ми разом.

І руки шукають руки,

а погляд пірнає у погляд.

І губи знаходять губи,

радіючи, що ти поряд.

У спогади поринаю,

смакуючи незабутнє,

і мрії в душі плекаю

про наше з тобою майбутнє.

Таких, як ти, кохають до нестями,

Й присвячують усе своє буття,

Таких, як ти, чекають хоч роками,

І забувають їх усе своє життя,

Таким, як ти, дарують подарунки,

Не просто квіти і прикраси золоті,

Їм віддають усі свої цілунки,

Без них душа згорає у вогні,

Таким, як ти, присвячують сонети,

Вночі співають довго під вікном,

І почуттів, сповнені куплети,

Ти запиваєш дорогим білим вином,

Таких, як ти, кохають до нестями,

Й присвячують усе своє буття,

Таких, як ти, чекають хоч роками,

І забувають їх усе своє життя.

Ти собі не уявляєш

Скільки маєш, як кохаєш!

На що здатен не для себе,

Зорі, квіти, птаху з неба.

Та у вічному спокої

Ті, що бідні є душою.

Їх ніхто крім них не парить,

Меркантильністю все марять.

Почуття – не випадковість

І без них не буде повість.

А якщо це все знайомо –

Серце не лишилось вдома.

Я розбавляю воду у бурбоні:

Зростає градус, аромат і смак.

В туманному й хиткому я полоні

Тобою повен, повен до мурах.

Я розбавляю згадки спільних митєй,

Подовжити не взмозі стрімкий час.

Без тебе прагну термін скоротити –

Думками населю його про нас.

Розбавляю все, залишу лиш хоробрість.

Зроблю той крок з тверезості у вир.

Вир радості, крізь розтавання прикрість,

Яке не станеться ніколи більш, повір!

Цікаво дивитися за закоханими,

За їх нервуваннями,

Й страхом невзаємності,

Бо забирає вона слабких,

Роблячи з драми, трагедію.

А з живих, у бездушних.

Та здобувши цю взаємність,

Вони змішують себе у суміш,

Кохання та гармонії.

Ніби це фетіш,

Що довподоби обоїм.

І все ж цікаво дивитися за закоханими,

Особливо, коли сам, не був такими.

Ти крутиш канали радіо,

Що миттю тануть в шумі.

В очікуванні веселої програми, а

Врешті-решт лиш чуєш гам і крик.

Не любиш ти, це ріже надто вухо.

В ляк кидає- стільки зайвих звуків.

Але зупиняєшся, відколи впізнаєш:

Потік душі на моїй частоті.

Ти впізнаєш вібрацію

Знайомого тепла,

І неспішну руку, що ковзає по ладоні,

А інша міцно огортає у танок.

Легко провалюючись,

Погойдуючись, затримавшись

В такт неспішної мелодії,

Що зву я тишею.

Але наперекір моєї німоти,

Чиї уста затулені безвіллям,

Мій погляд був гучним:

Я, я не хочу тебе відпускати.

Рвати Аріаднину нитку,

Бо вірив ще в нас.

Будь ласка, благаю,

Тягни цей момент,

Коли ти відсунешся

І скажеш: вже час.

Коли ти відчуєш,

Що вже занадто.

Занадто близько...

Занадто близько

Торкнулися душі.

І здійснявся пар.

Не хочу.

Відколи я нахилився до тебе.

Я не хочу...

Відколи погляд гуляв по вустах.

Я хочу...

Торкнувшись їх, розтаяти.

Забути у минущості.

Нехай це буде завтра.

Настане той момент,

Коли в таверні буду жалкувати,

Про те, що лиш з тобою я пізнав

Як сьогодні.

Я дорожу тим, що було,

Але сумую вже за тим, що є,

І тим, що може і не бути.

Як зараз я стискаю твої плечі.

До лоскоту торкається мій подих.

Сховавши погляд у темряві мрій.

Віддався силі я моменту,

Відтепер я полонений.

Однак розгублений я вкрай.

Твою губу тягну я нижню.

Пустивши пальці у волосся.

Але не можу я позбутися того,

Що ношу я, голюблячи у серці

Давно. Не питай, не питай

Коли і за яких обставин,

Чому це має бути саме я.

Вже відбулося, відгукнулось.

Серце втішно заворушилось.

Від жизні в крові, пульсу струмку крові.

Пригорнув до ліжка

Легким рухом я,

Впився в губи вдостіль знову я,

Слухняно корячись велінню,

Велінню ревносного серця!

Чиї аккорди ллє через край,

Мотор залитий сподіванням

І з новою силою гудить...

Моя жага до життя!

Застогнати ладен

Я самовдоволенно.

Втім розум мглою застилається.

Як тільки бачу з кимось ще.

До кого тепло прихиляєшся.

Кому грайливо усміхаєшся.

Спинити,- розум мій кричить.

Втікти з тобою, схопив за руку

В самітній затишок колись,

Що спокоєм ти звала.

Тепер здіймається там буря.

Нестерпно холодом проймає.

Коли ти ніжна не зі мною.

Обійми теплі ти даруєш щедро.

І глузливо вимальовує уява:

Твої очі зрадливо горять на іншого.

Коли ти розділяєш поцілунок з іншим-

Я рвусь сильніше,

Стегно хапаю швидше,

Поки не уп'юся

До рику я сповна.

О-о-о-о-о, я так волію,

Щоб ти мене жадав чимдуж,

Як і раніше.

Припасти до тіла

О-о-о-о-о, я так волію

Твоєї лагідної руки, що мене пестить.

Благаю тебе.

Благай мене, і тут і зараз

Тебе я радо обійму,

І шлейфом поцілунків обв'яжу

Навколо шиї тій вразливій

Білявим форфором покрита.

Тебе оберігати я готов.

І боляче вдаряє усвідомлення,

Що ти мувнулась, а я застряг.

Ти йдеш далі, а я стою.

Ти лишила, а я тримаю.

Знов серце тяготіє нити.

Ох, як ненавиджу я це.

Тобі незручно, і я це знаю.

Нігті до крові впилися у шкіру.

Ти стогнеш, просячи відпустити.

В той час як нехтую,

Роблячи ще гірш.

І серце крається від того,

Що зараз біль я завдаю тобі.

Недбало в хід пускаю руки.

Я хижо мічу кожен клаптик шкіри,

На тебе претендуючи останній раз.

І як ніколи скористатися моментом.

Я був невинним,

Ти отруїла мене.

Клики твої пустили

В жилах сказ. З ягня ти

Розпалила хижака.

З чистих побуджень

Ти мене занепастила.

Щоразу, коли ти

Кличеш не мене,

Серце щімиться і сідає,

Якорем у пітьмі.

Відчула втрату дотику

З моменту вій розпахнутих,

Лиш з'ясувати: то жарт примар,

Однак тепло залишене душі

Ніяк не сходило з вустів.

Присівши, ковзаєш їх ти:

Опухлі пелюстки

У високочастотньому пориві,

На фоні радіо лунає,

Шумом втраченого зв'язку.

Ранішнє сонце на моїх скронях,

Так тепло, так добре в твоїх долонях.

Торкання були такі ніжні,

У зрості, у віці, у поглядах- різні.

Милуюсь. На підвіконні квіти.

І вітер холодний хитає віти,

У зрілім коханні є вада одна.

Його ніяк не допити до дна.

Твій сміх лунає в моїй голові

Фотоапарат твій, стоїть на столі

Пишеш слова пальцями, прямо на вікні Сьогодні буде дощ, в квартирі ми одні

Руки твої, в моїх руках

Твої слова в моїх віршах

Ти в думках, тиша на словах

Ти так любиш серіали і мої тату

А я нічого не люблю...

Усі твої "доречі" поклали на коліна мої "кстати".

Твої ключиці й плечі

змушують не спати.

Усі твої речі пахнуть піонами і моєю квартирою

Ти навіть коли втомлена, виглядаєш такою красивою.

Рано ти пахнеш кавою а

вечором сухим білим вином

Я рано пахну алкоголем а вечором дешевим тютюном.

Загубились між дротами

Вирвані з дощу шепотом зими.

Я занурю твої очі

У свої сни,

де безликі вівтарі

багряніють осінню.

На сторінках життя

Вицвіли давно уже ми.

А як буття?

То те буття?

Безбожні серцю істини жадаю

Без тебе помираю, помираю

У полоні темних холодів

Лиш у сні тебе зустрів?

Лиш у сні знов тебе торкнувся

І забувся, я так забувся…

Та без тебе мене уже нема,

Бо я пітьма,

Твоя пітьма!

Д., 20.XII.2023

картинка: .pexels.com

Присвячено людині, до якої я відчуваю щось нове❤️

Прошу, вдихай мене

І насолоджуйся мною.

Коли вдихнеш,

То станеш тою,

Хто зробить мене щасливим,

І не буде щастю моєму відбою.

Ти зробиш мене радісним,

І з тобою я вже не боятимусь бою.

Якби тебе можна було б вдихнути,

Не май і сумнівів: вдихнув би я.

Моя ти муза, ти — моє натхнення,

Моя ти радість, ти — моє життя.

Якби побачив уві сні твої я очі,

То, певно, не проснувся б я.

І хто що там про нас говорять,

Нехай помовчать, бо вони — сміття.

Не знаю, чи щось до тебе відчуваю,

Але мені так добре щось в тобі шукати,

Та добре так, коли серед натовпу помічаю,

І так подобається щось до тебе промовляти.