Сміх жінки

Ти ніколи не зможеш роздивитися усе небо,

Спіймати його хмари чи місяць у воді, як один

З персонажів п’єси. Все, що ти можеш це

Стояти осторонь і передавати історію,

Що можливо розпочинається листівкою

Чиєїсь посмішки, або й шаленим реготом,

Як це було в далекому дві тисячі восьмому

Коли повінь розлилася набережною і мостом

Кинулася тріщина.

Як вона реготала!

Різкий випад жарту гострим вістрям звільнив

Куліси вуст і три десятки персонажів вийшли на авансцену

Кланятись публіці.

Обличчя її побагровіло від нестримного сміху,

Що хвилями накривав мол і заливав салон по продажу стільникових телефонів.

І навіть головний консультант — її чоловік, не міг заспокоїти

Чемну менеджерку банку, затягнувши за ширму позаду стелажів.

Клієнти поспішно покинули магазин, а вона все заходилась і заходилась

Відчайдушним, нестримним, тваринним реготом

Від якого хапали дрижаки.

Ось тоді він і вийшов — її чоловік, головний консультант, щоб глянути на мене

З міцно затисненою щелепою.

Для нього я був злочинцем — тим хто вразив її шпичаком дотепу,

Чи коли бажаєте розлоскотав вразливий океан

Зчинивши гігантські хвилі.

Його запитання було риторичним:

«Що, запав на мою дружину?»

«Та, ні», — відповів я, почувши у словах консультанта

Звук з яким зрізають квіти.

27.01.2024