Театр

Світанковими днями

Розкрита велич життів

Каверзними думками

Стали слова шутів.

Тонкими рухами майстрів

У творчому божевіллі

Позабувши гордих янголів

Тонули малюнки вмілі.

Блукаючи у густому гіллі

Власній пустій голові

Твоїй одвічній імглі

Шукав відповіді у гулові

Незнайомих звуків лугових

Немов вітер шепче в кроні

Мелодії духові, ведучи сліпих

В її тенета вогняні.

Гуляли темними думками

Фарбуючи сірі ночі,

Доволі дивними снами

Блукали мрії дівочі.

Кидаючи погляди охочі

На виставу в полуночі.

Зорі в небі, мов актори

Грали ролі, хороводи.

Схиляючись до долу

При тій одній дівиці —

Це юній морозеці.

Вірячи у її силу малу.

Та знову лунала ода

Проклятого Олімпу

А із нею чаруюча врода

Афродітиного злого зору...

Доторкаючись до плеча –

Хапала буття тонкого єства.

Ведучи у даль світу —

Це людського перецвіту.