Відьмина служба кол-центру

Вулиці Делірії цього вечора дійсно здавались божевільними. Не стільки через людей, як через погоду, котра змінювалась щомиті. Поки я дійшла до свого дому, то встигла попасти під дощ, отримати невеличким градом в око і промокнути під час страшенної зливи. Тому у квартиру я буквально вповзала, як п'яний водяний. З носа нещадно стікала вода, з очей сльози, а з тіла — бадьорість. Хотілося просто потрапити в рідне ліжечко і там й здох…заснути.

На порозі мене вже чекав хитрий Скай, який чомусь сходу вирішив відправити мене в гарячий душ, аби не простудилась. Сперечатися якось не хотілося, тому я мовчки віддала йому мокре пальто, розказала останні новини та пішла грітися. На цей раз, я щільно зачинила двері на замок, аби до мене вже точно ніхто не увірвався. Ще раз світити перед ним голим тілом я не збиралася.

Теплі краплі води змушували розслабитись. Після не самого приємного робочого дня, я була голодною, втомленою і сонною. Страшенно хотілося відпочити від чужих скарг, вічного божевілля та криків. Коли мене стало хилити в сон, я вилізла з душу, одягнула теплу піжаму і пішла до ліжка. В єдиній крихітній кімнаті вже сидів мій гість з накритим столом, висунутим ближче до ліжка. Аромат стояв чудовий.

— Зігрілася? — запитав Скай, тепло посміхаючись. Сталеві очі видавали якусь підставу, ніби готуючи мене до чогось. — Нумо їсти? Сідай.

— Що ти задумав? — стомлено хмикнула, сідаючи на край та роздивляючись вечерю: м'ясо тушковане в чорносливі, салат, вино. — Хочеш мене напоїти?

— Скоріше створити гарну атмосферу та віддячити тобі за допомогу і прихисток. Боїшся зі мною пити? — занепокоївся він, накладаючи собі в тарілку їжу. — Можеш тоді просто поїсти.

— Було б чого боятися. Ти вже на ліжку, так що тягнути тебе на своєму хребті не доведеться. То ж із задоволенням нап'юсь. Дозволиш? — я потягнулася за пляшкою малинового вина та налила собі повний келих. Випивши половину за раз, під здивований погляд чоловіка, стала їсти. — А ти думав я із тих панянок, які дві години цідять стопку шампанського? Ні, з моїм життям пити можна тільки щось міцне та одним махом.

— Не боїшся, що на п'яну голову щось натвориш? — Ай зміряв мене допитливим поглядом і налив собі теж. Повторивши мій приклад, він висушив за раз келих і наповнив знов до країв. — Все-таки я чоловік, не страшно?

— Чому я маю тебе боятись? П'яним я тебе вже бачила, голим теж, — на моїх словах чоловік подавився вином і я посміхнулася. — Повір, ти на тверезу голову більше собі дозволяєш, ніж на п'яну. Навіть коли увірвався до мене в душ, не розпускав руки. Майже святий.

— Добре, що я нічого не пам'ятаю з тієї ночі. Хоча, деякі моменти хотів би згадати...

— Наприклад? — поцікавилась, роздивляючись малинові зайчики на склі.

— Наприклад, коли ти мене красенем назвала, — Скай взяв у руки свій келих і сперся на стіну, розглядаючи мене. Чорна сорочка ледь задерлась, оголяючи край живота. — Мені цікаво, в який момент я тобі почав подобатись.

— В той, коли впав на мої коліна і перестав мене допитувати. Спав собі спокійно, наче нічого божевільного і не відбувалося, — взявши теж у руки вино, прихилилася головою до іншої стіни. Від алкоголю приємно потепліло в грудях. Хоча, цілком можливо, що не від нього, а від нахабного розглядання шкіри під домашньою сорочкою. — Люблю спокій. Він дає впевненість.

— Впевненість, кажеш? — поставивши свій келих на стіл, Скай повільно посунувся ближче і ще повільніше ліг на мої коліна, не відриваючи погляду від моїх очей. — Любиш контролювати своє життя?

— Люблю, — мовила, опускаючи ліву руку на його коси та рефлекторно почала гладити, наче кота. — Контроль — непогана штука. У світі стільки речей, які від нас не залежать, що іноді хочеться точно знати, що вся ситуація знаходиться у твоїх руках.

— Цікава думка... — прошепотів чоловік, торкаючись моїх пальців своїми й опускаючи їх вниз: на лоб, вздовж гострої вилиці, а потім до своїх губ. По зап'ясті розлилося тепле дихання, яке замінив обережний поцілунок. — Що б ти робила, якби все залежало дійсно лише від тебе?

— Це питання чи прохання? — поцікавилася, забираючи руку Ская на ліжко. Спокійно допивши вино, відставила келих на підлогу і провела кінчиками пальців по довгій шиї. Від дотику, він ще більше витягнув її, — Робила б усе, що захочу, без остраху за чужу реакцію і без відповідальності за чуже життя. А ти?

— Насолоджувався б моментом, — розсміявся чоловік, здіймаючись з моїх колін і опираючись рукою біля моїх ніг. Бліде лице посунулось впритул, аби прошепотіти мені в губи: — Що б ти хотіла спробувати?

— Ти настільки мені довіряєш? — запитала, більше констатуючи факт.

— Ти настільки подобаєшся мені. І якщо для того, щоб ти мене спокійно торкалася потрібно тобі не заважати — я не буду цього робити. Просто будь зі мною, добре? Будь на своїх правилах.

— І тебе не хвилює моя схильність до контролю? — було важко повірити, що якийсь чоловік здатен погодитись на щось трохи вище рівноправності.

— Ще і як хвилює, — посміхнувся хитро Скай, перевівши на декілька секунд погляд на свої ноги, аби я переконалася у його чесності. — Тим паче, що ти мені обіцяла відплатити за кожен чужий поцілунок. А їх було сьогодні чимало.

— Ти що, рахував? — розсміялася від душі, так і уявляючи, як він замість якоїсь мантри заспокоєння, перераховував всі штрафні поцілунки.

— А ти як думала? П'ятдесят вісім разів. Хоча я згоден замінити їх всі на твої обійми та дотики перед сном.

— І ти не будеш розпускати руки? — скептично здійняла брову. Десь за вікном вдарила блискавка.

— Я дуже тактильний, Тайро. Мені вистачить і цього. Згодна?

— Лягай тоді.

Не довго думаючи, Скай скинув футболку та поклав її на тумбочку. Пильно вдивляючись у мої очі, він ліг на ліжко та закинув руки під голову. Від такого жесту, я ледь помітно посміхнулася і лягла поруч. За вікном знову почалася злива. Краплі води з силою вдарялися у вікно, поки десь вдалині було чутно грім. Він проносився над дахами, віддаючись тремтінням по старій віконній рамі.

Заплющивши очі, я поклала праву руку на гарячі груди. Від цього дотику, по шкірі Ская промайнули мурашки. Я відчувала їх під пальцями, хоч і не бачила. Мені подобалося відпускати свою витримку. Був це алкоголь чи моє власне бажання — байдуже. Але піднімаючись пальцями по його міцній шиї, мені подобалося відчувати швидкий пульс та його хвилювання. Подобалося на дотик діставатися теплих губ і відчувати великим пальцем невеличкі тріщини на них. Подобалося, як він реагував на все це.

Ще один грюкіт від грому пронісся по кімнаті. Я ледь розплющила очі та підтягнулася повище, повертаючи чоловіче лице у свій бік. Гострі вилиці вибивалися на м'яких щоках. Рідке срібло виблискувало в прикритих очах. Воно тягнуло до себе, не даючи змоги відірватися. Я опустила пальці вниз, ледь помітно стискаючи шию під ними, і обережно поцілувала Ская в губи.

Десь над нашими головами почувся хрускіт від стиснутих кулаків Ская. Не дивлячись на те, що я робила, він продовжував тримати себе в руках. Навіть коли я знову і знову повільно обводила язиком його губи. Аж поки я не зрозуміла, що і сама не маю чим дихати, й не вмостилась зручніше на його плече.

— Штрафи відпрацювала? — пожартувала, аби хоч якось змінити тему. Визнавати, наскільки сильно я виявилась залежною від нього, дуже не хотілося.

— То був жарт, ти ж знаєш? — серйозно перепитав він.

— Знаю.

— Сподіваюся, що ти не пошкодуєш про це, коли прокинешся. Обіцяй мені, добре? — чоловік ледь помітно поцілував мене в маківку та обійняв міцніше двома руками. — Поцілуй мене зранку, як прокинешся, добре?

— Магія спаде до ранку, — сонно пробурмотіла.

— А я не про магію. Просто поцілуй мене. Сама. Без дурних думок в голові та виправдань дотиків пляшкою вина.

По хилитавши головою я вмостилась зручніше і заплющила очі, вслухаючись в шум зливи. Під моїми пальцями все ще швидко стукало серце Ская, хоч він більше і не задихався від поцілунків. Хто б міг подумати, що цей врівноважений чоловік виявиться настільки тактильним? Добре, що я зуміла зупинитись вчасно. Інакше б завтра точно пошкодувала про все це. А так...просто дотики й декілька поцілунків. Нічого надто відвертого, за що б я могла ненавидіти себе зранку.