Відьмина служба кол-центру

Холодні промені пробивалися крізь вікно магкару. Всю дорогу до мого дому, ми зі Скаєм не говорили про конфлікт на роботі. Навіть коли підіймались в мою маленьку квартирку — не мовили ні слова. Та й не хотілося, якщо чесно. Мені чудово дали знати, хто я і хто міг входити в моє ближнє коло. Ще раз слухати ці дурні підколи абсолютно не хотілося.

Відчинивши двері старим ключем, я роззулась, скинула верхній одяг та попленталась до ліжка. Після нічної зміни не залишилося ніяких сил, а вже через якихось шість годин треба було вставати на денну. З таким графіком не хотілося ні їсти, ні пити, ні жити — хіба що заснути вічним сном. Тільки от заснути не давали кроки по квартирі. Вони чулись то справа, то зліва, а потім взагалі заскрипіли ніжки мого ліжка від лишньої ваги. Скай вмостився під ковдру, наче все життя під ним спав, і ледь помітно втиснув мене в стіну.

— Дякую, що прихистила мене, — прошепотів чоловік в мою спину. Не дочекавшись відповіді, він продовжив. — Я знаю, що ти не спиш. Поговори зі мною, будь ласка. Я не хотів тебе образити.

— Про що, Скай? — стомлено кинула в повітря і повернулася до нього лицем. — Думаєш мені є діло до того, що я і так знаю? Повір, ні. Але моє особисте — це моє особисте. І я не збираюся обговорювати його з чужими людьми.

— Я чужий для тебе?

— А що ти про мене знаєш? А що я знаю про тебе? Це все не дотягує навіть до дружби. Тупа магія, яка через день чи два вивітриться. Я тільки не розумію, чому ти вважаєш інакше.

— Можливо тому, що я бачу в тобі себе. Людину, котра втратила усе, отримавши шанс на краще життя, — керівник замовк на декілька хвилин, а потім продовжив. — Той чоловік, якого ти чула — це мій дядько. Після смерті батьків компанія відійшла мені, але з єдиною умовою. Якщо через пів року відсотки продажу впадуть, весь магазин, відійде Адаму.

— І коли закінчуються ці "пів року"? — запитала, повертаючись до нього лицем ще більше. Щось мені дуже не хотілось, аби власник змінювався.

— Скоро, надто скоро. І Адам мав рацію. Відсоток незадоволених клієнтів зріс. Ти ж сама бачила, що ми продаємо. Який біс додумався продавати порвані презервативи — взагалі не знаю. І навряд чи це єдина дурня, яку наша фірма має продати зі складу. Ні, в мене то є список всіх нових закупок, але передивитися тисячу старих зашифрованих назв — це безглуздо...

— Тоді давай в день сходимо на склад і передивимось там.

— Ти дійсно допоможеш мені з цим? — не вірячи запитав чоловік. По його лиці пробіглась хвиля здивування і якоїсь...надії? Невже йому ніхто не допомагав раніше? — Чому ти настільки...настільки добра?

— Я просто зацікавлена у цьому не менше тебе. Не видумуй.

— Тобто? — не розумів він.

— Моя бабуся заповіла мені наш кол-центр. Але, щоб він перейшов повністю в мою спадщину, потрібно пропрацювати в ньому півроку, — мовила. Скай здивовано роздивлявся моє лице, але перш ніж сказав щось, я продовжила. — Після смерті матері, на мені висять декілька кредитів. Отримати цю фірму — це єдиний для мене вихід, аби вибратись із боргової ями. А якщо твій дядько надумає продати її до того часу, кол-центр скоріше за все закриється. Бо я не матиму права розпоряджатись ним і шукати новий магазин для співпраці. Ось, чому я завжди буду на твоєму боці.

— Виходить, ми з тобою зв'язані спільним горем, — задумався він на мить, аби потім посміхнутися, — і твоєю магією.

— Чого ти до неї причепився? Ну не винна я, що мої думки матеріалізуються. Чесне слово, могла б — віддала б комусь іншому цей дар. Думаєш, з ним так приємно жити? Нічого подібного!

— Я і не казав. Просто цікаво, а про що ще ти такого колись думала, що теж здійснилося?

— Із останнього? — розсміялася, згадуючи ту історію. — Туалетний папір впав зі стелі до однієї нашої клієнтки. Тої самої, від якої ти мене врятував.

— А взагалі? — задумався на мить красень, позіхаючи навпроти. — Було щось таке особливе, про що ти шкодуєш чи навпаки, радієш?

— Поки що, єдине, про що я шкодую — це ти. Не розумію, чому моя магія прилипла до тебе. Я ж навіть не відчувала нічого такого у той момент. А, зазвичай, мене треба гарно розізлити, аби магія подіяла.

— Хочеш сказати, я сподобався їй? — розсміявся Скай. Поправивши свою кудряву зачіску, він посунувся ще ближче і прошепотів. — А...ти ніколи не бажала аби тебе кохали?

— Навіщо, Скай? Це дурня. Мені чудово живеться одній. Не треба багато готувати, ніхто не розкидає носки по кімнаті, ніхто не кричить на мене. Крім божевільних клієнтів, звичайно.

— І ніхто не помирає, так? — чоловік зробив глибокий вдих і мовчки притягнув мене до своїх грудей. Я лежала на його плечі і слухала, як билося чуже серце. — Пообіцяй мені, якщо тобі захочеться, щоб тебе хтось кохав, то ти будеш думати тільки про мене.

— Не смішно, Скай.

— А я і не сміявся. Якщо я твій сплячий красень, то ти, як моя принцеса на вірній мітлі, зобов'язана думати лише про мене! — розсміявся він, змушуючи і мене посміхатися від такого порівняння. — А що, хто мене ще буде будити зранку, якщо не ти? Чи ти думаєш, що на нашому складі завалялася ще одна принцеса, яка мене буде цілувати?

— А може і є! Будь ласка, хай його ще хтось цілує крім мене!

— Тайро! Що ти говориш! — обурився Скай, аж припіднявшись з ліжка на лікоть, щобб краще бачити.

— Не мені ж одній тебе цілувати. Завтра магія розтане сама собою, вона не тримається довго. Прокинешся сам.

— А якщо не прокинусь? Поцілуєш? — прошепотів Скай в моє волосся і притис до себе ще сильніше. — Пообіцяй, Тайро.

— Та куди ж я дінусь? — здивувалася. Ніби я його не будила колись. Їй богу, як мала дитина. — Але я серйозно, зранку магії вже не буде. Зазвичай такі дурниці закінчувались через день. Завтра вже спатимеш в своєму ліжку.

— Не хочу я в своє ліжко.

— Чому це?

— Бо там тебе немає, буркотунка. І не цілує ніхто.

— Тобі так не вистачає поцілунків? — розсміялася, дивлячись на надуті губи керівника. — Не хвилюйся, скоро тебе всі підряд будуть цілувати. Ти ж дійсно красень.

— Думай, що говориш. Не боїшся, якщо збудеться? Ревнувати не будеш? — я похитала головою і посунулась на свою частину ліжка.

— Не буду. Спи вже, красень.

— Тихої ночі, Тайро.

— Теплої ночі, Скай.

Я відвернулась до стіни й ще більше загорнулася в ковдру. Було холодно. Хотілося чогось гарячого, але опалення досі не увімкнули. А тулитись до Ская було якось негарно, міг не так зрозуміти. Жарти жартами, але скоро він дійсно повернеться до свого дому і на тому все закінчиться. Не буде ніяких палких пробуджень і дурощів. Треба просто дочекатися ранку. Так що гарячої ночі тобі, Скаю. Хай хоч комусь із нас буде тепло.