Відьмина служба кол-центру

Я приношу користь. Я приношу користь. Я приношу...неприємності людям я приношу, своїм балакучим язиком! Як же добре, що всі наші дзвінки проходили через зміну голосу, і клієнти навіть не здогадувалися, якщо натрапляли на того ж оператора. А це тобі, Тайро, карма! Ти заварила кашу, ти її тепер і їж! Дивлячись на вчорашній номер з примітками, які я вносила своїми ж пальцями в замовлення, мені хотілося повіситись. Та жіночка з папером знову щось хотіла і я вже відчувала, що це добре не закінчиться.

— Ей ти, дурепо, — закричала вона, як тільки я прийняла виклик, — Я твою контору на камінчики розвалю! Я твоєму шефу такі неприємності влаштую, що він спати взагалі ночами не буде!

— Доброго дня, що у вас сталося? — запитала тоном для душевнохворих, автоматично закриваючи очі та солодко посміхаючись.

— Ви у мене сталися! Ваша працівниця мені вчора обіцяла доставити рулон туалетного паперу! А що я отримала?! — кипіла клієнтка, поки я боковим зором помітила Ская, котрий лишень прийшов на робоче місце. Певно теж викликали.

— А що ви отримали? — аж цікаво стало. Хай кричить цілу вічність, тільки б не розмовляти зі Скаєм про наші поцілунки. — Кур'єр щось наплутав?

— Що ви, цей бовдур доставив мені те, що я замовила. За що я йому і дала в пику! — заверещала жіночка так, що я аж навушники відсунула від вух на декілька секунд. — Голуб недобитий!

— Вибачте, але я трохи не розумію вас. Можете детально розповісти, що сталося і що саме вам не сподобалося? — ні, Владо Сергіївно, я тебе так швидко не відпущу. Он, Скай ще каву сьорбає. Поки не почне працювати, ти від мене не втечеш. — Слухаю вас.

— Що сталося? Що сталося?! Цей орк твердолобий, відніс посилку моїй сусідці зверху, котра проводить досліди на мишах. Йому приспічило в туалет, і Анька його пустила в нужник! Він примостився робити свої справи, аж тут втікла миша з клітки й прямо до орка! — Свята Інсаніє, будь ласка, тільки не так! Тільки не так! Я ж жартувала, казавши, про доставлення прямо в туалет! — А цей телепень мав фобію гризунів і від страху застрибнув на унітаз! Ви уявляєте собі тушку орка і маленький жіночі унітази? Цей тюлень своєю вагою пробив підлогу і звалився прямо в мою ванну кімнату, коли я милася! І все, що було в трубі, полилося зі стелі прямо до мене!

З кожним словом Влади, моє серце відчайдушно старалося розбитися об грудну клітку, аби не розгрібати наслідки своєї дурості. Ні, я усвідомлювала, що фактично, у них на мене не було ніякого компромату, але саме розуміння, що я стала причиною такої катастрофи мене вбивало. Хотілося провалитися на тому ж місці від сорому. І чхати на ту клієнтку! Це ж як дісталося бідному орку! Влаштувався на спокійний заробіток, а сам по туалетах почав літати.

Несподіваний голос Ская над моєю щокою, приголомшив навіть більше, ніж розповідь цієї істерички. Він нахилився, аби відповісти їй в мій мікрофон, майже торкаючись моєї щоки своїми губами:

— Вибачте, я правильно розумію, що упакування було пошкоджене вже у вашому домі? — поцікавився він, ставлячи пальці поверх моєї руки на мишці. Клацнувши декілька разів, чоловік хитро посміхнувся та продовжив швидко тараторити, — Якщо так, то всі претензії до служби кур'єрів. Ми на складі упакували все, як треба. Але наша компанія приносить вам вибачення за незручності та наступного разу вас чекатиме бонус — пачка вологих серветок максі. Дякую за дзвінок, гарного дня!

Довгі гудки в навушниках звучали, як манна небесна! Це ж яким професіоналом треба було бути, щоб так швидко вирішити подібну ситуацію. Я зачаровано дивилась, як мій керівник спокійно сів на своє місце з байдужим виразом обличчя і прийняв наступний виклик. Звідки в нього стільки...пофігізму, праведного цинізму і розуму взялося?

Сірі очі подивилися на мене з подивом. Одними губами він запитав «Що?», а я зависла. Чесне слово, якби не навушники, я б поцілувала б його за те, що не розгрібала наслідки цієї катастрофи. І навіщо жінки шукали принців? Он, прекрасний приклад ідеального чоловіка! На ходу рятує від туалету!

Похитавши головою «Нічого» я повернулася назад до роботи. Новий виклик не змусив себе довго чекати і я прийняла його, натиснувши на кнопку:

— Доброго дня, мене звати Тайра. Чим я можу допомогти вам? — мовила базову фразу.

— Мене звати Сан. Я хотів би замовити у вас окуляри номер двадцять шість. Але не можу визначитись з кольором. Підкажіть, будь ласка, які є в асортименті?

— ...чорні, червоні, бордові, аквамаринові, срібні, золотисті,— я перерахувала клієнту всі п'ятдесят відтінків кольорів з якимось спокоєм. Хоча прохання було вкрай дивне і відняло багато часу, але ввічливим людям хотілось допомагати. — То вам які?

— Мені? — зам'явся чоловік, перед вибором. — А який ваш улюблений колір?

— Мій? — здивувалася від такого запитання. — Я сірий люблю, в ньому спокійніше.

Сміх на тому кінці здався мені дуже приємним. Не знаю, чому відповідь так розсмішила цього чоловіка, але щось бентежило. В голові закралися відповідні питання:

— Чому б вам самому не обрати, на ваш смак?

— Я дальтонік і бачу на вашій палітрі лише сірий колір та його номер. Але певно доля у мене така. Внесіть, будь ласка, у моє замовлення сірі окуляри, — мовив Сан, — Дякую вам.

Щось всередині мене неприємно загуло, наче я тільки що образила людину. Так, я не могла знати, що він не розрізняв кольорів, але... На якусь мить я уявила що було б, якби я сама жила в безбарвному світі. Напевно, мені було б самотньо і сумно. Дивлячись в екран із його замовленням, я в останню секунду внесла інший номер з палітри — золотий. Хотілося хоч трохи розфарбувати його світ. Навіть якщо він сам цього не помітить, то інші люди побачать, що за цим склом знаходилося тепле сонце.

Мої пальці підтвердили замовлення і я прийняла новий виклик. За вікном вже стояла темрява, наче хтось вимкнув світло. Навколишні речі здавалися тьмяними, ніби вицвіли. Ось в такій реальності жив Сан? А чим моя реальність була кращою? Довгий час я замуровувала себе в робочих стінах, відмовляла у відпочинку, їла одну й ту саму вівсянку, наче нічого іншого і не існувало. Мій світ був таким же безбарвним, але я сама зробила його таким. Єдиним яскравим враженням за останні роки був вчорашній вечір. Всі ці божевільні події хоч і викликали праведний жах, але робили мене живою.

Сонний погляд зачепився за Айронса. Він слухав скарги клієнта із заплющеними очима. На блідому лиці не було ніяких емоцій, наче крики на вухо його зовсім не бентежили. Добре, що моя магія не зіпсувала йому настрій. Я зовсім не хотіла, аби він сердився на мене.

— Тайро, я на вечерю. Прийду і підете ви, — мовила Аделаїда, торкаючи мене за плече.

Двері зачинились, залишаючи мене наодинці з керівником. Я крадькома дивилася на його губи, думаючи про ранішню розмову. Все-таки дарма я не зупинила його. Варто було поговорити про все це, тому я вимкнула програму і повернулася до нього, чекаючи кінця виклику. На диво, я не чула більше криків через його навушники. Але він сидів, склавши руки на грудях, і навіть не рухався.

— Скаю? — занепокоїлась, ледь торкаючись плеча.

Мить, і чоловік від дотику хитнувся, падаючи вниз. Я ледь встигла підхопити його лице над клавіатурою, аби він не тріснувся. Втім, це нічого не змінювало. Скай Айронс таки виявився справжнім сплячим красенем, котрий заснув на роботі. І тепер мені потрібно було його розбудити. Як там говорили в народі? Вмій відповідати за свої помилки? Що ж, моя особиста помилка, час дорослішати. Так що вибач за це.

Я підійняла худорляве лице і повільно поцілувала його так, як треба було: з почуттями, з божевільним серцебиттям і не менш палкою відповіддю. З гарячими долонями на моїй потилиці й талії. З важким диханням і черговими іскрами магії поміж наших лиць.

— І тобі доброго ранку, Скаю, — прошепотіла, відриваючись від чоловіка.