Відьмина служба кол-центру

Перші промені світла пробивалися крізь вікно. Я дивилась на них і подумки посміхалася. Магія нарешті спала. Цією ніччю я чула, як Скай прокидався кілька разів та тихо виходив на кухню, аби не розбудити мене. Якби не гарний слух і надто чуттєвий сон, я б точно не почула б його кроків. Ніколи б не подумала, що чоловіки могли настільки тихо ходити.

Приготувавши легкий сніданок, я повернулася до ліжка, аби розбудити свого сплячого красеня. Він лежав, закинувши одну руку за голову, й беззвучно дихав. Якби не рух грудини, я могла б подумати, що він помер. А так, нахабно роздивлялася голий корпус і кликала:

— Скаю, вставай... — прошепотіла йому на вухо, але чоловік так і не поворухнувся. — Прокидайся, магія давно спала.

Мій погляд зачепився за ледь помітне стискання руки. Але скільки я не продовжувала кликати, він вдавав ніби спить. Було смішно дивитись на це, знаючи, що це не правда. Хоч я й не дуже розуміла для чого був весь цей маскарад. Щоб якось помститись за брехню, вирішила все ж таки познущатися з нього і перевірити, наскільки вистачить його витримки.

— Добре, що магія діє. Ще з вчорашнього вечора хотіла спробувати це, — прошепотіла.

Обережно опустивши пальці на плече Ая, почала вести їх вниз: на гостру ключицю, на груди та рельєфний живіт. Я відчувала, як м'язи напружувались від таких дотиків, але результату це не давало. Повільно нахилившись до його шиї, легко провела язиком вздовж сонної артерії. По блідій шкірі промайнули мурашки. Одна прекрасна частина Ская точно вже прокинулась, як би він не старався вдавати, що спав. Його видавало усе: глибоке дихання, тонка матерія штанів, шалене серцебиття і мимовільні, ледь помітні рухи.

— Добре, що ти нічого не відчуєш, коли прокинешся, — посміхнулася. Легко поцілувавши брехуна в губи, встигла перехопити його руку і притиснути до ліжка. — Доброго ранку, красень. Прокидайся, ми запізнюємось на роботу.

Під важкий погляд Ская я втекла і вдягнула поверх футболки теплу кофту. Поки чоловік не знав куди себе діти, я насолоджувалася помстою і снідала. Але він не відійшов навіть коли ми приїхали на роботу. Його погляд те і діло опускався на мої руки, а потім на губи. Було смішно дивитися, як він старався не видати те, що все відчував.

Коли ми зайшли у свою кімнатку, в ній вже сиділа Аделаїда Семенівна та Аміна. Вони про щось мило балакали, поки я вмикала апаратуру і готувалась вислуховувати чужі скарги. Втім, мій настрій був прекрасним. Так і хотілося працювати. Тому прийнявши виклик я почала уважно розмовляти з клієнтом:

— Послухай мене, дівчинко. Посилка мала мені прийти сьогодні о шостій, а її досі немає. Це що за неподобство? — прогарчала жінка в трубку. Знайшовши її замовлення, я здивовано підвела брови. — Де ваш кур'єр?

— Пані Флаймз, я розумію ваше здивування, але на території вашого міста зараз ідуть бойові дії, тому кур'єрська доставка займає більше часу. Це прописано на сайті.

— Які ще бойові дії?! — визвірилася вона, — Вчора тільки шість прильотів і ніччю три, але ж зранку нічого не було! Це по вашому бойові дії??? Дзвоніть свому здохлику, а то я буду скаржитись вашому керівництву!

— Добре, я перепитаю де він знаходиться.

Поставивши божевільну на утримання і набираючи номер, я молилася всім богам, щоб той нещасний вже був на підході. Скарг нам ніяк не можна було допускати. Особливо зараз, коли від них залежало майбутнє самого магазину та мого кол-центру. Коли довгі гудки змінилися тремтячим голосом, мені захотілося матюкатися, бо знову одне і теж саме — крики ні за що.

— Та ви задовбали мене вже!!! — на фоні обурення прогуркотіло два вибухи. — Я що, безсмертний??? Та тут кожні десять хвилин щось підривається, як я маю їй принести цю помаду?

— Там так шумно? — тактовно запитала, не вдаючись в деталі замовлення.

— А ти як думаєш?

Весь цей час було чутно чергові вибухи, котрі змушували моє серце стискатися. Війна між кланами феніксів тривала майже рік і весь цей час на їх території ми доставляли предмети першої необхідності: для гігієни, для догляду за собою. Але вона ніяк не закінчувалася. Дійшло до того, що із двадцяти кур'єрів залишився один найвіддаленіший — Арен Роуд. Тому й відбувалися затримки. Зазвичай, фенікси із розумінням ставились до запізнень, але знаходились і такі дурепи, які жалілися на все підряд.

— Слухай, Тайро. А ця помада ж вогнетривка, так? — якось хитро перепитав Арен. — Зараз я цій безмозкій відправлю... В мить дійде!

— Арене? — занепокоїлася, — Арене!

Десь на фоні знов почулися вибухи, а потім шум та ледь чутний голос:

— Куди ви там цього дрона камікадзе направляєте? А по цій адресі зможеш? Та я сам доведу! Ну і що з того, що вибухне? Їй і так горить вже. А вона ще й заявлена, як вогнетривка, так що буде розпакування на місці! Запуска-а-аємо...

Виклик перервався, і я, зі стиснутими зубами, перемкнула назад на пані Флаймз, яка ві всю горлянку репетувала про затримку. Зробивши глибокий вдих, я постаралася найменш злорадним голосом для психованих промовити:

— Не хвилюйтеся, кур'єр дуже спішить доставити. Сказав, що замовлення зараз буде у вас.

— Так би відразу! Не дай Боже не встигне за десять хвилин принести мені її, вліплю цьому телепню одну зірку і скаргу! Хай всі знають, які у вас повільні кур'єри!

— Ну що ви, пані Флаймз, ви навіть не уявляєте наскільки вони можуть оперативно працювати. Ваша помада прилетить до вас у мить!

— Сподіваюсь на це! А то... — почала було жінка, але її заглушив вибух.

Слухаючи короткі гудки, я повірила у всесвітню карму. Хотіла миттєву доставку? Отримала. Тим паче, що ці бої за територію шкодили всім, крім самих феніксів. Вони то чхати хотіли на цей низькотемпературний вогонь. Так, тепліше трохи стало і все. Більше страждали будівлі, які треба було потім відбудовувати, і інші раси. Втім, всі розумні жителі повтікали ще в перші дні їх розбірок, бо не хотіли згоріти в їхніх битвах. На жаль, феніксів в службі доставки у нас не було, тому приходилось відбуватися місцевому переселенцю, яким і був Арен. Наскільки відчайдушною людиною треба бути, щоб працювати в таких умовах, я навіть не здогадувалася. Але наша контора цінувала його більше ніж таких істеричних клієнтів.

— Тайро? — покликала Аміна, підзиваючи до себе. — Це ти обслуговувала містера Лайтера? Чоловік замовляв окуляри. Тут є претензії, от бери й розбирайся раз накосячила! Перемикаю на тебе виклик.

Здивувавшись такому перебігу подій, я сіла за стіл та прийняла дзвінок. В голові віддалено згадалося замовлення від дальтоніка. Я самовільно змінила колір з сірого на золотий. Невже він настільки образився?

— Доброго дня, мене звати Тайра. Що у вас сталося?

— Це дійсно ви? — перепитав містер Сан, глибоким голосом. — У вас же немає більше ніяких Тайр?

— Ні, я одна така. Вибачте за...

— Дякую! — перебив мене чоловік. — Я не знаю, що ви зробили і яким чином, але я не міг ніяк вас знайти!

— Я не розумію... Що сталося, містере Лайтер?

— Одягнувши ваші окуляри, я зміг розрізняти кольори. Послухайте, Тайро. Я тисячу разів перечитав опис замовлення, але там не було ні слова про цей ефект. Це ж ваших рук справа, так? — я чула, як він посміхався і не могла повірити йому. Невже я знову накаркала і моя магія вирішила розфарбувати його життя? — Будь ласка, не відмовте мені в зустрічі. Я дуже хочу особисто подякувати вам за це чудо.

— Сане, послухайте, я...

— Просто прийдіть сьогодні о дев'ятій до «Тихого дому», я знаю, що служба підтримки знаходиться в Делірії, тому не відмовляйтесь. Я хочу подякувати вам особисто. Будь ласка...я чекатиму на вас.

Містер Лайтер скинув виклик, а я так і тримала рукою навушники, неспроможна відірватися від екрана. Моя магія повернула людині повноцінний зір. Вона нарешті зробила хоч щось хороше. Тепло всередині мене виривалося ледь помітною посмішкою. Погляд зачепився за Ская.

— Що сталося? — запитав він знервовано. — Ти така щаслива зараз.

— Уявляєш, моя магія нарешті зробила хоч щось хороше. Я допомагала з вибором кольору окулярів одному чоловіку, запропонувала сірий. А він виявився дальтоніком. Мені настільки було соромно за цей вибір, що я захотіла розфарбувати його життя і замовила замість сірої оправи — золоту. І він через ці окуляри почав розрізняти кольори, Скаю! Це просто диво!

— Це ти диво, Тайро. Ти та твоя божевільна магія, — посміхнувся чоловік. — Навіть не уявляю, наскільки він приголомшений був...

— Він хоче подякувати мені особисто, — мовила, аби не відтягувати неминуче. — Сьогодні о дев'ятій в «Тихому домі». Я хочу піти, але...не знаю. Не впевнена, що варто.

— Сходи, чому ти вагаєшся? — тепло посміхнувся Скай. — Уявляю, наскільки ти хочеш впевнитись своїми очима, що здатна приносити користь. Сходи й повір, що всі твої побажання приносять користь.

— Навіть про сон? — розсміялася.

— Навіть про сон. Бо він дав мені тебе.

З цього боку Скай мав рацію. Наше прокляття якимось чином допомогло прийняти один одного. А тема магії, котра вилазила вічно боком, була для мене дуже болючою. Можливо, Сан дасть мені змогу своїми очима побачити себе з іншого боку. Не відьмою, яка вічно руйнує чиєсь життя, а відьмою, котра допомагає людям.