Траур по мріях

Я не вдягаю траур по власних мріях.

Вмерли? Спалю й розвію по світу попіл.

Бачиш цю душу в латках рубцях і стриях,

Що горювать дванадцяту вічність поспіль?

Пісні жалоби в не популярних жанрах.

Годі дощів, що вмерло, то вже не плаче.

Вивітрять сіль з обличчя далекі мандри,

Вʼяне трава за кроком — така вже вдача.

Вʼяне буремна юність в вінках надії,

Квіти в волоссі зайві, коли вже сива.

Сльози й пусті благання на світ не діють.

Я відступлю, змирюся, не в тому ж сила,

Щоб до останку бігти за днем вчорашнім,

Знову рожевим мазати окуляри.

Привиди мрій здолати не так вже страшно,

Тільки б кінцю дісталась ця ніч полярна,

Тільки би знов на сході здійнялось сонце,

Хай посеред зими воно геть не гріє.

Вкотре безглузде серце плекає нонсенс.

Світло в кінці тунелю — це також мрія.