Безголосся

Спливає водою тут сонце пожовклим мазком.

Покосився фронтон із розеткою на тимпані,

І світло лягає пергаментом крізь вікно,

На дощату підлогу, до ніжки старого дивану.

Незворушна долина, як мертва, чи сонна, і лиш,

На поливаних хмарах розписаних перламутром,

Бовваніє тонесенька лінія вигнутих крил,

І час оживає в тих порухах, невідчутно.

Оминає фронтон. Тінь сковзає по фризу. День.

Живиці із соком вбирають осколки сонця.

І з гілки, стрибаючи, білка на ветхий пень,

Сполохує хрустом затишшя твого безголосся.

12.08.2020