Україна

Чорні хмари небо покрили

Згоріли жовті лани

Землі та наші ріки

Ввібрали колір крові

Тихо в полі дівчина йшла

В сукні білій,легкій ніби хмара

На плечі , звисала коса

В кали’новий цвіт, пишно вбрана

На обличчі бриніла сльоза

І та крапля додолу впала

Оросивши мертві поля

Україною себе назвала

Вона йшла бліда мов смерть

Всередині кровоточила рана

Україна на мить зупинилась

І слова свої гучно сказала:

"Поки б’ються серця українців

Я буду теж жива

Поки б’ються серця ординців

Життя для мене нема

Я не хочу щоб діти вмирали

Залишались без рук і без ніг

Я не хочу щоб всюди стріляли

У батьків і не винних сиріт

Мій народ нещадно терзають

Скільки ще потрібно смертей?

Скільки ще, синів повмирають

За кращю долю дітей?!

Вирвати іроди хочуть

Київ- серце моє

Та українці все зможуть

Не віддадуть своє.

Я ніколи вам не пробачу

Знищених сотні ланів

Я ніколи вам не пробачу

Тисячі невинних життів

Я на коліна не стала

Герої мої не дали

Їм в першу чергу слава

На довгі й довгі віки!"

Й Злетіла до неба птаха

Голубкою стала вона.

Розправивши свої груди

Летіла в нове життя

І навіть підступний ворон

Не зміг її зупинить

Вона розправивши крила

Всеодно зуміла взлетіть!