тиша після нас

мені боляче дивитись на чужі очі.

очі, що колись були найріднішими.

боляче бачити руки недоторкані,

хоча раніше я тонула в їх обіймах.

а гірше - не чути той самий голос,

який я, бувало, чула постійно…

проходячи повз, думати мимоволі,

що хочу знов я у твої обійми.

а ти зробиш вигляд, що ми незнайомі,

і я вкотре ковтатиму сльози на публіці,

бо плакать на людях в нас не дозволено.

хоч боляче й страшно, та мушу забути.

забути тебе? звучить надто смішно!

бо як тебе викинуть із голови?

відректися від того, що було моїм?

як спогад про нас просто взяти і знищити?

навіки зостанешся шрамом на шкірі.

нагадаєш про себе слізьми перед сном

і криком в подушку про все наболіле.

ти наче й далеко, а ніби і поряд.

вернути минуле - нездійснена мрія.

і знову сльоза потече по щоці.

сама я зостанусь, напевно, навіки.

крім тебе, мені вже ніхто не потрібен.

старалась я власну долю змінити,

благала у бога простити гріхи.

не вдієш нічого, хоч як не хотілось б,

і річкою кров потече по руці.